3 березня минуло чотири роки з дня зникнення військового моряка Володимира Католіченка. Він перебував на борту катера "Словʼянськ", який у 2022 році зазнав ураження від російської ракети в акваторії Чорного моря. Разом із ним безвісти зникли ще десятеро членів екіпажу.
Його мати, Ірина Католіченко, проживає у Подільську на Одещині. Вона заснувала громадську організацію "Родина Подільщини", яка об’єднує родини військовополонених та безвісти зниклих захисників.
Про чотири роки очікування, створення організації та життя надією Ірина розповіла Суспільному.
Мрія про море
Володимир Католіченко після закінчення морського коледжу свідомо обрав військову службу. Це було його самостійне рішення, пригадує мати.
"Я просила його подумати, адже це військовий корабель, це зброя. Але він знав, чого хоче. Після навчання у Миколаєві він служив в Одесі. Завжди мріяв подорожувати, бачив себе капітаном", — каже Ірина.
Першим кораблем Володимира став флагман "Гетьман Сагайдачний". Згодом його прикомандирували до катера "Словʼянськ".
За словами матері, син із дитинства любив море — з семи років родина щоліта їздила на узбережжя. У школі він казав, що стане капітаном корабля.
Остання розмова
2 березня 2022 року Володимир зателефонував матері. Розповів, що їх оточили російські кораблі.
"Він сказав: "Мамо, нас оточили, висаджується десант". Я відчувала тривогу. Сказала: бережи себе, з тобою моя молитва. Він відповів: "Бережи себе і братика", — пригадує Ірина.
3 березня вона дізналася від побратима сина про ракетний удар по катеру "Словʼянськ". Офіційна інформація з’явилася лише згодом.
"Я щодня прокидалася з думкою, що сьогодні будуть новини. Так триває вже чотири роки", — говорить вона.
"Надія — це моє життя"
За словами Ірини, найважчим за ці роки було невідомість і постійні поїздки до різних інстанцій у пошуках інформації. Підтримку вона знаходить серед інших жінок, яких об’єднала спільна біда, а також у молодшому синові.
Організація ініціювала встановлення в місті інформаційного термінала з фотографіями безвісти зниклих військових. Також створили символічне "серце надії" з портретами захисників.
"Надія — це сьогодні моє життя. Без неї життя немає. Ми чекаємо наших хлопців і віримо, що вони повернуться", — каже Ірина.
"Я сама виходила з плакатами"
Ірина розповідає, що спочатку виходила на акції самостійно — з фотографіями моряків у міський парк. Згодом до неї долучилися інші жінки, чиї рідні також зникли безвісти або перебувають у полоні.
"Ми вирішили створити громадську організацію, щоб було легше працювати з документами — подавати заяви, звернення, отримувати офіційні відповіді. Починали з трьох осіб, потім родини почали доєднуватися", — говорить вона.
Нині в організації близько 30 родин. До акцій у Подільську також долучаються люди з інших громад району.
Щонеділі учасники виходять на мирні зібрання у центрі міста, аби привернути увагу до проблеми пошуку зниклих та повернення полонених.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
