"Страшна річ, коли людину закривають у клітку", — так описують свої відчуття українці, які пережили полон або досі живуть під окупацією. У День Незалежності Суспільне Одеса презентує спецпроєкт "Голоси Незалежності" — свідчення тих, у кого Росія відібрала свободу, але не змогла забрати віру в Україну.
Донецьк. Тимчасово окупований РФ з 2014 року
Повідомлення від активістки руху "Жовта стрічка", яка перебуває в окупованому Росією місті
Родом я з Запорізької області, але ще у дитинстві переїхала з батьками у Донецьк.
Відчуття втраченої незалежності у мене асоціюється з відчуттям безпеки, яке я втратила у 2014 році, коли тут з'явилася так звана ДНР. Військові машини, люди зі зброєю заполонили місто, перші артилерійські залпи і розуміння того, що собі ти вже не належиш.
А потім стало ще гірше: стало небезпечно бути просто собою, українкою, любити свою країну, свою мову, пісні. Мені було боляче дивитися на те, що зробили з Маріуполем, Волновахою, іншими містами.
Серце крається від того, що людей, які жили в українських містах захоплених Росією, змушували проходити "фільтрацію". Прийшла Росія, забрала у людини житло, нажите майно, роботу, спокій, здоров'я, можливо навіть рідну людину. А людина повинна на тій "фільтрації" довести "чекісту", що вона обожнює окупанта, бо інакше на неї чекає тюрма.
Коли почалася велика війна, я хотіла розвіяти їхню методичку про восьмирічне бомбардування Донецька і про необхідність захисту Донбасу. А також зняти місто, на якому було видно, що воно ціле і не розбите, що в ньому є життя, що не було ніяких восьми років.
Я бачила, що стає гучніше, бачила "прильоти" і поспішала скоріше зафільмувати поки ще все ціле. Я хотіла мати докази, що не за минулі вісім років утворилася ця картина, а лише в 2022 році. І їхня методичка – то суцільна брехня. А потім стала затримуватись на роботі і писати від руки листівки з закликами зупинити війну та новинами про загиблих під обстрілами дітей в Україні. Я хотіла, щоб їх прочитали мої земляки і зробили висновки.
Сімферополь. Тимчасово окупований РФ з 2014 року
Повідомлення від активістки руху "Жовта стрічка", яка перебуває в окупованому Росією місті
З 2014 року – це біль, що відібрали країну, в якій я виросла, в якій я навчалася, в якій мені казали, що я живу в Європейській країні, що Україна – це серце Європи.
Я родом з міста Сімферополь. Окупація мене також спіткала в цьому місті.
Я почула питання: "Чи можливо втратити Незалежність?" Ні, не можливо. Вона або є, або її немає. А ось немає її у росіян. Вони досі кріпосні. Що для мене Незалежність? Незалежність – це жити у вільній країні, де можна спокійно висловлювати свою думку. Незалежність – це право на життя, те чого нема у росіян. Ми інші, ми звикли бути вільними. Ми звикли, що у нас працюють закони і свобода слова.
Нова Каховка. Тимчасово окупована РФ з 2022 року
Повідомлення від активіста руху "Жовта стрічка", який перебуває в окупованому Росією місті
Я народився і виріс у Новій Каховці. Це місто завжди було для мене місцем, де ти знаєш кожну вулицю, кожен двір і де ти почуваєшся як вдома.
Я втратив незалежність тієї самої хвилини, коли побачив на своїх вулицях чужу військову техніку. Разом із ними прийшли обмеження, обшуки, блокпости й постійне відчуття, що за тобою стежать тисячі очей.
Незалежність – це коли твоє життя належить тобі, а не тому, хто тримає тебе під прицілом. Для мене це слово означає право бути собою. Право самому обирати, як жити, що робити і що вважати правильним. Це коли ніхто не диктує тобі свої правила силою і не намагається стерти твою ідентичність.
Я малював графіті з українським прапором на зупинках і стінах. Це були не просто малюнки – це спосіб нагадати іншим, що Україна тут, у цьому місті, жива. Кожного разу, коли брав у руки балончик, серце калатало так, що здавалося, його чутно навколо. Страх був величезний, але я робив це, бо не хотів, щоб хтось колись назвав Нову Каховку "російською". Навіть коли окупанти замальовували мої роботи, фарба не завжди перекривала кольори, і через шар сірої чи білої фарби все одно просвічувався синьо-жовтий прапор. І щоразу, коли я бачив це, усмішка сама з’являлася на моєму обличчі.
Це були повідомлення людей, які наразі живуть у тимчасово окупованих Росією українських містах. Ми вдячні їм, бо вони чинять спротив цьому загарбницькому режиму. У наступних історіях ви дізнаєтеся про значимість Незалежності від тих, хто був у російському полоні та окупації.
Василь Вирозуб — військовий капелан, який пережив російський полон
У свій час мені випала честь йти в сторону острова Зміїний, щоб забрати, як вважалося, тіла 13 прикордонників, які загинули. Також двох цивільних людей – глядачів маяка – треба було евакуювати. Ми потрапили у полон, увесь екіпаж рятувального корабля "Сапфір". Нас було три капелани і один лікар. Ми попали у полон до руських нелюдів.
Перекрити людині повітря. Ми дихаємо так, ніби так і має бути. Але тільки забери трохи того чи іншого – нам буде цього катастрофічно не вистачати. Ось так, я думаю, і у людини: коли забрати волю, коли забрати незалежність – це так, ніби забрати повітря. Людина стає безвольною. Якщо у людини забрати незалежність – вона стає рабом.
Назарій, Захарій та Юлія — з третьої спроби виїхали з окупації
Назарій: На мою думку, незалежність – це тоді, коли ми можемо вільно виходити на вулицю, гуляти, кричати, ходити до магазину, проводити разом час, кататися на самокатах, грати у доганялки, хованки, робити все, що завгодно.
Захарій: Що можна розмовляти своєю мовою українською, виходити в магазин, купувати продукти, хліб, м’ясо, гуляти.
Назарій: Коли була окупація, ми сиділи вдома, закривали вікна шторами, сиділи у ванній. Не могли ні гуляти, ні виходити на вулицю, нічого не могли робити. А коли ми виїхали, ми могли спокійно це робити.
Захарій: І не могли дивитися у вікно тоді.
Назарій: Так, а зараз можемо спокійно ходити, гуляти.
Юлія: Ми самі з Херсонщини, з міста Херсон. Коли розпочалась повномасштабна війна, ми були у власному будинку. Це був ранок, чоловік вже збирався на роботу. Подзвонила мені кума і сказала: "Вставайте! Юльчик, почалася війна".
Була нестача продуктів, нестача медикаментів, тому що позакривалися аптеки та магазини. Настали страхи і жахіття окупації: коли ти не можеш вільно пересуватися, коли ти не можеш з дітками вийти на подвір'я та погратися на майданчику, коли ти не можеш говорити навіть зі своїми сусідами. Ми розмовляли пошепки. Ми позачиняли всі вікна, зашторили балкони. Ми не мали права навіть визирнути у віконце і подивитися на вулицю, на подвір'я, що взагалі там відбувається.
За три спроби, поки виїжджали, ми об'їхали більше 200 блокпостів. За три місяці окупації ми дуже розуміємо і знаємо, що це – страшні-страшні дні. Просто настала темрява, в якій ти не можеш ні дихати, ні вільно почуватися, ні вільно спілкуватися, ні ходити, ні гуляти, ні щасливо жити.
Коли ми виїжджали крізь ці блокпости, ми наскільки жадали цього звільнення, цієї незалежності, цієї свободи. Коли ми під'їжджали до останнього блокпоста, ми розуміли, що вже десь після "сірої зони" ідуть наші блокпости, нас вже мають зустрічати наші хлопці. Коли чоловік відкрив своє вікно, і нам сказали: "Добрий день! Слава Україні!" – ми просто всією сім'єю в машині, дітки від найменшого… Найменшому було два з половиною рочки, старшому було дев'ять років. Ми всі ридма плакали. Відчували, що це наша земля, це наші хлопці і тут ми вільні.
Віра у звільнення: що українці мріють зробити після перемоги
Найцінніше те, що незважаючи на окупацію та продовження повномасштабного вторгнення Росії на територію України, українці – мріють.
Активіст руху "Жовта стрічка". Повідомлення з тимчасово окупованої Нової Каховки:
Я думаю, в той момент у мене просто потечуть сльози. Бо ціна за нашу свободу вже занадто висока. Занадто багато людей віддали життя або втратили все лише за право називатися українцями.
Активістка руху "Жовта стрічка". Повідомлення з тимчасово окупованого Донецька:
Надягну вишиванку і піду на площу святкувати. Буду радіти, танцювати, співати пісень рідною мовою, обіймати однодумців, які як і я чекали на перемогу. Але спочатку допоможу ідентифікувати тих, хто катував та знущався з наших людей під час проросійської влади.
Активістка руху "Жовта стрічка". Повідомлення з тимчасово окупованого Сімферополя:
Щойно оголосять про нашу перемогу, що Крим звільнений – я зроблю великий донат на ЗСУ і вклонюся кожному воїну. А ще є ті кримчани, які віддали життя за звільнення України. Вічна їм пам’ять. Не треба забувати, що в Криму живуть українці.
Василь Вирозуб:
Я думаю, мені Господь Бог дасть ще стільки здоров'я, стільки ще віку, стільки сили і розуму, щоб побачити, як у Гаазі на лаві підсудних будуть сидіти всі ті Путіни, Лаврови, Небензі, їхні генерали та їхні злочинці, які надавали накази і виконували їх. Я сподіваюся, якщо Господь допоможе, щоб це було якомога скоріше. Бо кожен день цієї клятої війни забирає життя моїх вільних людей.
Юлія:
Є така мрія, щоб звільнились нарешті наші краї – нашу Херсонську область. Щоб нарешті наші хлопці звільнили наш лівий берег. Щоб ми поїхали на Батьківщину до наших рідних, які там залишились, але не зневірились, не здалися та дійсно чекають звільнення. Вони чекають вільної країни, вільної держави, чекають свободи.
Співавтор: Артем Цинський
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
