Римські монети, світильник, Хіоська амфора VII століття до нашої ери й навіть людський скелет — такі артефакти виявили археологи під час експедиції в селі Орлівка Ізмаїльського району на Одещині. Це перша археологічна практика студентів ПНПУ ім. К. Д. Ушинського від початку повномасштабного вторгнення Росії та з часів пандемії COVID-19. Як проходили розкопки і що вдалося знайти — розповідаємо.
Що знайшли і чим унікальна Орлівка
Розкопки проводили на багатошаровій пам’ятці в районі Кам’яної гори — геологічної домінанти, яка здавна приваблювала різні народи. За словами асистента кафедри історії України та куратора експедиції Владислава Водька, хто контролював гору, той мав стратегічну перевагу — міг стежити за переправою через Дунай і сусідні озера.
Під час попередніх експедицій тут виявили залишки римської фортеці, що входила до прикордонної оборонної лінії імперії. Цього разу студенти знайшли античні печі, предмети побуту, кераміку, світильник, монети та навіть людське поховання.
“Подібні знахідки свідчать про тісні торговельні та культурні зв’язки місцевого населення з містами Середземномор’я і кочовими племенами степу. А поховання — це безцінне джерело знань про побут і вірування давніх жителів регіону”, — розповів Владислав Водько.
Як працювали археологи
Розкопи проводили на південному сході городища. Студенти працювали за професійною методикою: ділили територію на квадрати 2×2 метри, фіксували номер і глибину кожної знахідки. Для точних вимірів використовували теодоліт — спеціальний прилад для вимірювання кутів на місцевості
“Металошукач допомагає не викинути у відвал важливі дрібні речі — фібули, монети. А методика розкопу — це теж інструмент. Без неї легко втратити контекст знахідки”, — пояснює науковець.
Усі артефакти очищували, фотографували, замальовували й передавали в польову камералку — місце, де студенти обробляли та описували знайдені предмети. Звіт про експедицію університет передасть до Інституту археології НАН України, а самі знахідки — профільній інституції в Ізмаїлі.
“Це нормальна практика в демократичних країнах — залишати артефакти в регіоні, де їх виявили”, — додає Водько.
Студенти про археологічну практику
Практика стала для студентів не лише навчанням, а й випробуванням. Щоранку вони починали роботу о шостій, працювали під сонцем, в пилу й землі. Але разом із втомою з’явилася і справжня дослідницька пристрасть.
“Коли піт і пил скрізь, а ти нарешті знаходиш артефакт — це як риболовля, тільки з лопатою. Відчуваєш азарт, дотик до історії. Все, що ми раніше вивчали на парах, тут оживає”, — розповів Максим Лукинюк, студент другого курсу історико-філологічного факультету.
Його колега Інна Тоткало згадує: найбільше вразив момент, коли вона вперше самостійно знайшла артефакт. Каже, що в ці хвилини зрозуміла, чому обрала саме історичну спеціальність:
“Я вперше безпосередньо долучилася до справжніх розкопок. Відчула себе частиною цього процесу. Особливе захоплення викликали моменти, коли вдавалося знайти артефакти різних типів (кераміка, монети, кістки)“.
Окрім розкопок, студенти відвідали Ізмаїл. Ректор університету, історик Андрій Красножон провів їм екскурсію містом: показав стару мечеть XVI століття — найдавнішу споруду міста — та залишки земляної фортеці.
“Вони відкрили багато нового не тільки в археології, а й у собі. Така практика — це не просто навчання. Це досвід, який формує характер”, — підсумував куратор експедиції Владислав Водько.
