Команда Суспільного показала архівні відео з платформи Суспільне Медіатека та разом з учасниками події говорила про те, як у перші дні після аварії на Чорнобильській АЕС формувалася інформаційна картина і що залишалося поза нею. Подія відбулася 24 квітня в Академії Суспільного у Львові та зібрала студентів львівських вишів, представників архівних установ і всіх, хто цікавиться історією та медіа.
Учасникам показали записи телеефірів 1986 року, офіційні повідомлення та відео. Окрему увагу приділили фільму «Чорнобиль: два кольори часу» (1986), знятому вже через місяць після аварії. У стрічці — перші наслідки катастрофи та дії радянської влади: ліквідація аварії, евакуація населення і робота працівників станції. Водночас фільм має виразні ознаки пропаганди: він відтворює офіційну позицію СРСР, наголошує на «контролі над ситуацією» та критикує міжнародну реакцію. Сьогодні його розглядають як документ епохи, що демонструє, як формувалася інформаційна картина Чорнобиля.
Читайте також: Архіви Суспільного покажуть у фільмі Expertise France про підтримку України
«Цього року минуло 40 років від аварії на Чорнобильській АЕС. Це чотири десятиліття від катастрофи, яка змінила життя мільйонів. Сьогодні ми обрали поговорити про трагедію з точки зору пропаганди та замовчування від радянської влади. В той час, коли за кордоном про це вже писали та говорили медіа, сотні тисяч людей в Україні достеменно не знали що саме відбулось і наскільки масштабна ця аварія. В перші дні люди йшли на роботу, діти до школи. Всі жили своє звичне життя, не знаючи наскільки сильно воно вже змінилось. Людям, яких відселяли, казали що це лише на кілька днів. І вони вірили, що вже скоро повернуться у свої домівки. Це відбувалось 40 років тому. Але, якщо подумати, сильно перетинається з тією реальністю, в якій ми живемо зараз. Адже і сьогодні, мільйони українців, через повномасштабну війну, змушені залишати свої оселі. В надії повернутись туди після нашої перемоги», — сказала Ірина Гоць, керівниця сайту Суспільне Медіатека.
Спікерами обговорення, яке відбулося після перегляду архівних матеріалів, стали Валерій Макаренко, репортер програми «Актуальна камера», автор спеціальних репортажів із Чорнобильської АЕС та зони відчуження, та Роман Метельський — львівський фотограф, дослідник історії міста, співзасновник і директор Львівського фотомузею.
«Хочу звернутися до вас (майбутніх журналістів — ред) із особистим проханням: якщо ви обрали цю професію — не будьте байдужими. Бо і замовчування подій на Чорнобильській АЕС, і те, що вони (росіяни — ред.) роблять на Запорізькій атомній електростанції — це жахливі речі, які чиняться свідомо. Якщо Чорнобильська трагедія — це частково випадок, адже конструкція самої станції була недосконалою і це призвело до аварії, то головне — щоб ця правда доходила до людей, і до нашого суспільства, і до світового. Щоб ми всі зрозуміли: ми в одному човні», — зазначив Валерій Макаренко.
«Два з половиною роки тому, коли я вперше побачила стендап Валерія і ці знамениті кадри з вертольота над Чорнобильською атомною електростанцією, це був один із тих моментів, коли хочеться закликати всіх подивитися ці кадри. Адже ці журналісти працювали без жодного захисту — навіть без марлевих масок. Відтоді в мене була мрія — познайомитися з цими сміливцями й дізнатися, що їх спонукало. Тому я дуже вам дякую, що ви долучилися до цієї дискусії. Молодим і майбутнім журналістам, усім нашим гостям і мені особисто було дуже цікаво вас послухати», — сказала керівниця департаменту «Медіатека» Суспільного Таїсія Турчин.
«Я дуже рада можливості почути з перших уст про те, як працювалось журналістам, які висвітлювати і аварію на ЧАЕС, і ліквідацію наслідків. Як вдалось пробити стіну замовчування, потрапити на електростанцію, і найголовніше — видати в ефір те, що відзняли. Адже в СРСР, де панувала політика пропаганди та цензури, — це було дуже не легко», — сказала Ірина Гоць.
Нагадаємо, 26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції. У перші години й дні після катастрофи радянські медіа не інформували суспільство про реальні масштаби трагедії: офіційне повідомлення з’явилося лише через 36 годин і складалося з кількох рядків наприкінці випуску новин. У той час як у Європі вже фіксували підвищений рівень радіації, мешканці Прип’яті продовжували звичне життя, не знаючи про небезпеку.
Загалом, Суспільне Мовлення отримало у спадок після реформування державних телеканалів і радіо величезні масиви відео- й аудіоданих — не лише центральних, а й усіх обласних телерадіокомпаній. Команда оцифровує ці записи, впорядковує їх у каталоги та розміщує на платформі Суспільне Медіатека, де їх може переглянути чи послухати кожен.
Суспільне Мовлення
— незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Більше новин про Суспільне Мовлення — на корпоративному сайті, а про роботу команд у регіонах — у Медіацентрі Суспільного.
