Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд Миколаївської фортеці розташований за 37 кілометрів від Львова. На початку 2019-го місцеві дізналися, що тут планують розробку нового піщаного кар'єру. Тоді почалися суперечки між науковцями, бізнесом і чиновниками — пам’ятка це чи потенційний піщаний кар'єр? Про це йдеться у проєкті журналістських розслідувань #Інсайд.
Краєзнавець Микола Гнатів розповів розслідувачам проєкту #Інсайд під час екскурсії передмостовими укріпленнями, що там є 21 об'єкт, який входять у комплекс фортифікаційних та інженерних споруд Миколаївської фортеці. Вони збережені повністю або частково.
“Це артилерійські склади. Хлопці підбігали, брали снаряди, і тим тунелем, яким ми йшли сюди, виносили до батареї снаряди. До гармат там було 300, 400 вистрілів. Тобто, було достатньо того приміщення. Тут маєте 4 казарми. То є 1912 рік — найстаріша дата заснування. І в кінці тої печери можна прочитати, що її довбав 10 саперний батальйон австро-угорської армії”, — розповідає краєзнавець Микола Гнатів.
Під час Першої світової війни там відбувалися бої. Один із них — Брусилівський прорив — наступальна операція російської армії на австро-угорське військо. У серпні 1914 року у боях австрійське військо зазнало поразки. Галичину, Волинь і Буковину окупували царські війська. Науковці кажуть, що австрійсько-російський бій — не єдиний історичний факт цього місця. У 1919-му вояки Української галицької армії тут зупиняли польські підрозділи.
Максим Ющенко — дослідник фортифікаційних споруд. Каже, про Миколаївську фортецю дізнався з праць науковців і вісім років тому поїхав, щоб побачити ці об'єкти на власні очі: “Фактично під Миколаєвом Україна отримала унікальну пам'ятку розвитку австрійської фортифікації за період більше ніж 60 років розвитку військової історії. Колись, це не було єдине місце в Україні, де були австрійські укріплення схожого типу і кількості. Але всі вони втрачені майже повністю”.
У травні 2017-го Міністерство культури присвоїло комплексу фортифікаційних та інженерних споруд Миколаївської фортеці охоронний номер і внесло до Держреєстру як пам'ятку історії місцевого значення. Але, як виявилося, цього замало, щоб пам’ятка була пам'яткою і була під охороною. Бо тоді облікову документацію виготовили лише на один об'єкт — командний пункт.
На початку 2019-го місцеві дізналися, що біля Миколаєва планують розробляти новий піщаний кар'єр. 7 лютого 2019-го тодішня Миколаївська районна рада погоджує користування надрами з метою геологічного вивчення піску компанії “Західінвест-партнери”. Це майже 24 гектари землі. Видання “Радіо Свобода” написало, що за підрахунками експертів, звідси можна видобути піску на понад 1 мільярд 400 мільйонів гривень.
Через два місяці депутати Миколаївської районної ради своє рішення скасовують через суспільний резонанс — виявилося, що планована під розробку територія охоплює комплекс фортифікаційних та інженерних споруд фортеці, які занесені в Реєстр пам’яток. А ще, на громадських слуханнях, мешканці сусіднього села Дроговиж і депутати сільської ради не підтримали надання такого спецдозволу. Ці рішення органів місцевої влади “Західінвест-партнери” хотіла скасувати у суді. Але представники фірми чи уповноважені особи на засідання не з'являлися. Тож суд залишив позовну заяву без розгляду.
Василь Петрик — начальник обласного управління охорони об'єктів культурної спадщини. До початку держслужби чоловік був одним із науковців, які розробляли облікову документацію на командний пункт. У 2019-му Миколаївська районна державна адміністрація доручає підприємству “Белзький мур” Василя Петрика виготовити облікову документацію на групу укріплень на Лисій горі, які є об'єктами Миколаївської фортеці.
“Я виїхав на об'єкт, звірив зі схемами наших дослідників, звірив з архівними матеріалами, які ми вже мали з віденського військового архіву. І підтвердив, що дійсно є укріплення, які належать до пам'ятки фортеці міста Миколаїв”, — розповідає Василь Петрик.
Документи, які підготувало підприємство Василя Петрика, погодили у Львівській обласній державній адміністрації і надіслали у Міністерство культури у червні 2019-го. Експертна комісія розглянула їх у жовтні. І вирішила: внести укріплення до Реєстру як пам'ятки історії місцевого значення. Далі у Мінкульті почали готувати наказ і з'ясували: що це не щойно виявлені об'єкти культурної спадщини, що їхня ж експертна комісія це не дослідила в повному обсязі і начебто є не всі документи на всі об'єкти. Це і стало підставою призупинити внесення об'єктів до Реєстру.
Про це рішення обласну адміністрацію Міністерство не повідомило — каже очільниця обласного департаменту архітектури та розвитку містобудування Олена Василько. Про цю історію тут дізналися на початку цього року, коли отримали рішення комісії Мінкульту на інший пакет документів, з іншою назвою, але на ті самі об'єкти. Розробником яких було комунальне підприємство Львівської обласної ради “Реставрація та управління замками і палацами Львівщини”.
До комунального підприємства обласної ради звернулася компанія “Західінвест-партнери”. Так, це саме вона просила надати спецдозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення піску. І якій місцева влада відмовила. “Західінвест-партнери” звернулася до КП обласної ради 15 вересня 2020 року. Комунальне підприємство у свою чергу звернулося до “Українського державного інституту культурної спадщини”. Через 9 днів директорка інституту Ірина Прокопенко пише рецензію.
За словами колишнього директора КП ЛОР “Реставрація та управління палацами і замками Львівщини” Валерія Потюка, Ірина Прокопенко приїжджала особисто, щоб дослідити ці об'єкти. Чи справді це так, журналісти #Інсайду поцікавилися у жінки. У телефонній розмові директорка “Українського державного інституту культурної спадщини” підтвердити чи спростувати цю інформацію не змогла. Мовляв, у неї великий потік документів. Не отримали журналісти відповіді і на інформаційний запит, який надіслали Ірині Прокопенко.
Далі усі зібрані документи потрапили в “Українське товариство охорони пам'яток історії та культури”. Цікаво те, що керівник комунального підприємства обласної ради Валерій Потюк, який розробляв документи на об'єкти фортеці, є головою ради львівського міського відокремленого підрозділу цього товариства. Його створили 10 місяців тому.
Журналісти проєкту #Інсайд запитали у керівниці товариства Марії Бур’янової, як її організація перевіряє документи, які надсилає у Міністерство культури: “Як ми перевіряємо? Практично, це ж історична справка. Ну як її перевірити можна, яка в цьому необхідність є. Це чисто рекомендації. Рекомендації. А всю відповідальність несе Міністерство. Вони можуть на наші рекомендації сказані “ні”. От вони вже там перевіряти мають право все”.
20 листопада 2020-го “Українське товариство охорони пам'яток історії та культури” надсилає документи, які розробила комунальна установа обласної ради, до Мінкульту. Експертна комісія розглянула їх не через декілька місяців, як ті, які надсилала обласна адміністрація, а через 6 днів. Розглянула і вирішила, що печери на Лисій горі є пам'ятки науки, техніки, а не історії. А опорні пункти не мають жодних ознак культурної спадщини і не можуть бути внесені до Держреєстру.
Журналісти проєкту #Інсайд отримали перелік членів Експертної комісії при Мінкульті. І виявили, серед них є Ірина Прокопенко. Так, це саме вона готувала рецензію на прохання комунального підприємства Львівської облради. Результатів голосування комісії у Міністерстві журналістам не надали, але пані Прокопенко каже, якщо документи готує її установа, вона за них не голосує і не висловлює свою думку.
Пригадати те засідання і розповісти, як працює Експертна комісія при Мінкульті, журналісти #Інсайду попросили її очільницю Олену Титову: “Я не пам'ятаю скільки голосували людей. Ніяких заперечень до саме цього об'єкту, який розглядалось, не було. На жаль, не виїжджаємо на місце. Немає такої можливості. Це не правильно. Нашу роботу ніхто не оплачує жодним чином. А тим більше відрядження кудись на місця. А те, що так довго не розглядали документи, це не від мене залежить. Порядок денний формують відповідальні працівники Мінкульту”.
Про історію з Миколаївською фортецею ми розповіли Міністру культури та інформаційної політики Олександру Ткаченку під час його візиту до Львова.
“Ціна півтора мільярда гривень може потенційно вражати. Але я вважаю, якщо місцева адміністрація вважає, то це пам'ятка. Пам'ятки — це не тільки про гроші, це про наше минуле і наше майбутнє. Спробую дізнатися більше”, — зазначив міністр Олександр Ткаченко.
На початку цього року Львівська обласна державна адміністрація отримує рішення Мінкульту на ті документи, які розробляло комунальне підприємство обласної ради. За ним чиновники мають визнати, що печери — це пам'ятки науки і техніки, а не історії. А опорні пункти взагалі не об’єкти культурної спадщини. Що це означає?
“Якщо споруда не визнається пам’яткою історії, то все вона приречена. З нею може хто завгодно, що завгодно робити”, — пояснив дослідник фортифікаційних споруд Максим Ющенко.
У Львівській обласній адміністрації скликають нараду. Серед запрошених доктор історичних наук, фахівець у галузі геральдики Андрій Гречило. Чоловік каже, переглянув документи, які готувало підприємство обласної ради, і побачив на них свій підпис: “Я в принципі не робив ніякої документації, ніяких висновків не підписував, більше цього я на тому об'єкті ніколи не був. Я написав заяву в райвідділ поліції власне щодо фальшування підпису”.
Андрій Гречило додає, що це, ймовірно, не єдиний випадок, коли сфальсифікували його підпис. Вулиця Коновальця — елітний і дорогий район старого Львова. Два роки тому віллу на вулиці Коновальця у Львові визнали нововиявленою пам'яткою архітектури. Але до Реєстру її так і не внесли. За висновками Мінкульту — це не пам’ятка. То ж тут у планах багатоповерхівка.
Документи на віллу і на об'єкти Миколаївської фортеці розробляло одне і те ж комунальне підприємство Львівської обласної ради. В обох випадках пам'ятки стали не пам'ятками. На обох пакетах документів, за словами доктора історичних наук Андрія Гречила, його підписи сфальсифіковані. Зараз цю справу розслідують правоохоронці, — про що повідомили журналістам #Інсайду у телефонній розмові.
“Вони кажуть от він там щось підробив, от він там щось написав. Та не було Миколаївської фортеці. Хай вони це доведуть, хай визнають”, — розповідає ексдиректор КП ЛОР “Реставрація та управління замками і палацами Львівщини” Валерій Потюк.
Валерій Потюк ще донедавна виконував обов'язки директора комунального підприємства Львівської обласної ради. Саме під його керівництвом розроблено ті пакети документів, які вплинули на охоронний статус об'єктів Миколаївської фортеці та старої вілли на Коновальця у Львові.
“Все шо я робив, я робив в себе в хаті. Не маючи ні одного квадратного метра від обласної ради. Офісу, приміщення немає нічого. Я не отримую заробітної плати, в мене нема штату”, — зазначив Валерій Потюк.
13 липня Валерій Потюк мав звітувати перед депутатами Львівської обласної ради про діяльність підприємства. Але за 6 днів до цього Потюк подає заяву на звільнення. Звітувати в облраду чоловік не прийшов. Чим впродовж 6 років займалося власне підприємство під керівництвом Потюка, досі загадка для самої обласної ради.
Виконувач обов'язків керівника управління комунального майна Львівської обласної ради Тарас Зозуля зазначає: “В управлінні всі відсутні документи щодо діяльності підприємства, фінансові звіти, плани, штатний розпис та інші документи, що пов'язані з підприємством. Провести повний аналіз фінансової діяльності підприємства не було змоги. У зв'язку з тим, що комунальне підприємство не надало жодного документа”.
13 липня депутати обласної ради визнали роботу КП незадовільною, ліквідували його і проголосували за звернення до поліції, прокуратури та Західного офісу Держаудитслужби щодо перевірки діяльності даного комунального підприємства та його колишнього керівника Валерія Потюка.
У підсумку, є комунальне підприємство Львівської обласної ради. Воно немає майна і навіть службового приміщення, принаймні останні три роки точно. В штаті лише один багаторічний виконувач обов'язків директора, який не отримує жодної гривні зарплатні. Бо КП останні роки взагалі не фінансується з бюджету. Але воно існує. І саме до нього звертається приватна компанія. На її прохання готують пакет документів і ставлять печатки підприємства. Вся ця робота, зі слів колишнього керівника комунального підприємства, відбувалась у нього вдома. Далі документи розсилалися у різні структури, аж до Міністерств. Там їх сприймали серйозно, розглядали і погоджували, як у випадку з Миколаївською фортецею. Чим весь цей час займалося власне комунальне підприємство, в облраді не знають досі. Тож тепер слово правоохоронцям та аудиторам.
Авторка: Мар'яна Сич
Програма #Інсайд стала однією з шести проєктів-переможців готових до реалізації всеукраїнського відкритого конкурсу «Створюй із Суспільним. Розслідування». Мета проєкту — не лише показувати громадськості та правоохоронцям факти зловживань в регіоні, а й заохочувати мешканців відстоювати власні права та права громад.
Читайте також
Справи земельні: як у селах і містах роздавали землі перед приєднанням до Львівської громади
Недоступна медицина: чому 18 амбулаторій на Львівщині недобудовані за понад три роки
