26-річний Сергій Копищик мобілізувався до війська у перший день повномасштабної війни. У липні 2022 року гранатометник отримав тяжке поранення на Миколаївщині, внаслідок якого пережив дві ампутації та 20 операцій. Після демобілізації та протезування ветеран повернувся на роботу.
Ветеран Сергій Копищик розповів Суспільному, що три місяці тому повернувся на підприємство, де працював до повномасштабної війни.
Але не на свою посаду — оператора листозгину, а на ту, де працювати фізично легше. Йому запропонували бути комплектувальником на складі.
"Мені ця посада дуже підходить, бо це сидяча робота. Мені комфортно, весело і добре. Якщо трапляються якісь складнощі, то в усьому допомагають колеги", — розповідає Сергій Копищик.
Сергій проживає у селі Покащів, орієнтовно за 30 кілометрів від Луцька. За ним щодня о 7 ранку приїздить робочий мікроавтобус.
Каже, що вже минуло три роки відтоді, як він втратив на війні частину обох ніг. Зараз він пересувається на двох протезах та за допомогою милиць.
"На роботі ти в соціумі, ти спілкуєшся з людьми, а не постійно сидиш вдома. Це допомагає відволіктися від усього. Це можливість самореалізації. Цілий день в протезах я не сиджу, бо це немає сенсу. Знімаю і пересуваюся на кріслі колісному", — говорить ветеран.
Зі слів ветерана, ніяких проблем із доступністю на підприємстві він не відчуває. Каже, що керівництво заводу узяло на себе обов'язок подбати про інклюзію. Біля робочого місця йому облаштували усе, що просив: місце для крісла колісного та особистих речей.
"Мені пропонували навіть приносити на робоче місце обід, але я відмовився. А для чого, якщо я можу піти з усіма в їдальню поїсти?", — каже Сергій.
Спершу колеги дуже обережно з ним спілкувалися, пригадує ветеран. За робочим столом з ним працюють троє жінок. Припускає, що боялися ранити чи образити. Сергій жартує, що це його оточенню потрібна була психологічна адаптація, а не йому.
"Коли я жартував, що в мене одна нога тут, а інша там, то вони не знали чи можна їм сміятися, чи ні. Але, коли побачили, що в мене гарне почуття гумору, то розслабилися"— жартує ветеран.
Сергія на заводі чекали ще з літа 2023-го, розповіла директорка з персоналу підприємства Тетяна Плебанович. Відтоді, як він повідомив, що демобілізувався.
Каже, що окрім Сергія в них працює до пів сотні ветеранів. Від початку повномасштабної війни працевлаштували 15 демобілізованих чоловіків, які раніше в них не працювали.
"Поки ми чекали на Сергія, ми організували йому повністю робоче місце, зробили інклюзивний санвузол. З нашої компанії зараз воює 250 чоловіків. 13 загинуло. Ми намагаємося надати усю необхідну підтримку і тим, хто на фронті, і тим, хто повертається", — розповіла Тетяна Плебанович.
Місяць тому демобілізувався та повернувся працювати на завод Олександр Саган, який з перших днів повномасштабної війни служив у війську.
Чоловік розповів, що обійматиме посаду технічного керівника та крім цього координуватиме програму підтримки ветеранів на підприємстві.
"Я тут працював із 2006-го року. За три роки в мене трошки втратився фокус, зараз згадую своє робоче місце. Також зараз допомагаю розробляти програму підтримки для ветеранів. Це і юридична, і соціальна, і матеріальна", — розповів Олександр Саган.
У Сергія Копищика підростає син Марк, якому рік і три місяці та вдома чекає дружина Світлана.
"Світлана, звісно, зраділа, що я вийшов на роботу, що не буду їй щодня набридати вдома", — жартує Сергій.
Сергій Копищик також розповів, що комплектувальником працює тимчасово і вже має домовленості з керівництвом заводу про переведення на більш технологічні процеси.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
