23 липня у Луцьку попрощалися з 43-річним Миколою Сищиком, який загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
У військовослужбовця лишилися троє дітей. У мирному житті лучанин працював водієм, у перші дні повномасштабного вторгнення пішов на війну добровольцем, розповіла Суспільному подруга родини Марія Рахімова.
Чин похорону Миколи Сищика відбувся у Кафедральному Соборі Святої Трійці. Полеглого бійця проводжали на колінах.
Лучанин служив в артилерії, загинув 19 липня поблизу Покровська. У війську молодший сержант служив на посаді навідника механізованого відділення.
Микола був молодший серед п’ятьох братів, розповів його старший брат Леонід.
"Відважитись і піти захищати Україну — це не так легко. Він знайшов в собі сили і пішов у військо, — говорить брат. — По характеру він був відважний, сміливий, завжди міг допомогти. Після війни були плани, тому що ми з села, там будиночок у нас залишився, хотілося там щось зробили".
Зі Львова на похорон рідного племінника приїхала Анна Павлик. Жінка каже, що бачилася із Миколою за три місяці до його загибелі: "Він був дуже засмучений. Сім’я: троє дітей, і треба і не знаю, що робити. Сказав тоді моєму онукові: "як що я попаду на передову, то живий не вернусь". Мабуть, було у нього передчуття якесь".
Полеглого військовослужбовця поховали у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк.
