Під час бойових дій у східних областях України загинули лучани Володимир Прокопчук і Олександр Войчук. Хлопці росли в одному будинку, обоє на початку травня 2014- го року пішли захищати ціліснісність і незалежність України. Того ж року загинули. Володимир – під Волновахою, Олександр – під Іловайськом.
Нагадаємо, 22 травня – річниця трагедії під Волновахою, в результаті якої загинули 18 військовослужбовців колишньої 51-ої бригади.
У будинку на бульварі Дружби народів де жили друзі, нині меморіальні дошки пам’яті Героїв АТО Володимира Прокопчука та Олександра Войчука. Під світлинами бійців нині ростуть квіти.
"Квітник зробили в пам’ять Вови, та в пам’ять Саші”, — каже сусідка Ніна Каврос. Жінка знала хлопців з дитинства. Розповідає, Володимира забрали до війська навесні 2014-го. Це була перша хвиля мобілізації, юнакові було 23.
Потім був бій під Волновахою Донецької області. 22 травня 2014- го року, зранку блокпост із бійцями 51-ї бригади обстріляли бойовики. Володимир Прокопчук отримав поранення, що виявилися несумісними із життям.
Сусідка родини Прокопчуків Валентина Яцело: “Як взнали, що він загинув, це був четвер, а привезли його в понеділок – це 5 днів – то в хату не можна було зайти, там одні крики, дуже важко.”
Сьогодні пам’ять загиблих Володимир Прокопчук і Олександр Войчук прийшов вшанувати друг Дмитро Каврос. Каже: Володя був добрий, надійний і здатний на несподівані вчинки.
Друг Володимира Прокопчука Дмитро Каврос: “Любив цукерки «Ромашка». Дуже сильно любив, завжди їх привозимо йому на могилу. Сумуємо за ним, дуже тяжко втратити такого друга.”
Загибель синів об’єднала родини Прокопчуків і Войчуків. Хлопці росли в одному гуртожитку. Одного дня – на початку травня 2014 року – їх мобілізували, розповідає мама Олександра Войчука Тетяна.
Мама Олександра Войчука Тетяна Войчук: “Вони пішли в один день, но попали не в один взвод, разом не були, тому що Саша був мінометник, а Вова – в танковій. Вова назвав нас ще сестрами. Каже: тьоть Таня, ви з мамою, як сестри і з того часу ми говоримо, що ми – названі сестри."
5 місяців мама Олександра шукала тіло загиблого сина, увесь цей час його вважали безвісти зниклим.
Мама Олександра Войчука Тетяна Войчук: "29 січня ми його перехоронили в Гаразджі, вся волокита з документами, ДНК."
Спогади, фотографії і меморіальна дошка – це все, що нині нагадує про Олександра, каже пані Тетяна. Він загинув у 25 років.
Від початку бойових дій на Сході України загинуло 36 лучан.
