Лучанка Оксана Самчук понад 20 років займається писанкарством. У її колекції — традиційні та авторські писанки, виконані у різних техніках: восковій, дряпанці та травленці.
Для Суспільного майстриня створила писанку, характерну для сіл Любомльщини, взірець якої знайшла у польському часописі "Щорічник Волинський" 1930 року.
За словами писанкарки, для цієї писанки достатньо мінімального набору фарб — жовтої та червоної. Раніше яйця фарбували природними барвниками, нині ж частіше використовують анілінові або харчові.
"З давніх-давен фарбували писанки природніми барвниками, згодом ця традиція віджила. Ми пишемо аніліновими або харчовими барвниками", — розповіла писанкарка.
Перед початком роботи яйце ділять на частини, наносять орнамент і працюють із воском за допомогою спеціального інструмента — писачка. Основні елементи мають символічне значення.
"Ромби означали у наших предків землю з перехресними лініями, і вони вважали, що ромби несуть добробут, несуть врожай", — каже Оксана Самчук.
У візерунку також використовують "сосонку", яка символізує здоров’я і достаток, а також "безкінечник" — знак плину часу і безперервності творення світу.
Писанку створюють поетапно: спершу наносять віск на ті ділянки, які мають залишитися білими, потім яйце занурюють у фарбу. Перед фарбуванням його на кілька секунд опускають в оцет — це очищає поверхню і допомагає фарбі краще вбиратися.
Після першого фарбування у жовтий колір роботу продовжують — знову наносять віск і занурюють яйце у червону фарбу. Згодом віск обережно знімають, підігріваючи писанку біля вогню.
"Писанка це – натхнення, це спокій. Ти занурюєшся в неї повністю, вона не терпить поспіху, ти мусиш зупинитися на хвилинку, зосередитись, подумати про ті лінії, що ти намагаєшся передати. Писанка це ніби письмо, ніби прохання", — ділиться жінка.
Кожен колір у писанці має своє значення: білий символізує чистоту, жовтий — сонце і пробудження природи, а червоний — відродження та життя.
Зі слів майстрині, писанки в Україні створювали не лише до Великодня, а й до Різдва, а також на так званий Навський Великдень — у пам’ять про померлих. Їх використовували як обереги: першу писанку могли класти в землю під час посіву або в вулик.
Після завершення роботи писанку кладуть до великоднього кошика. Майстриня додає: традицію писанкарства вона досліджувала самостійно — вивчала літературу, переймала досвід інших і намагається популяризувати це мистецтво.
"Кажуть, що поки пишуть писанки, доти існує світ", — розповідає писанкарка.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
