Волинянин Валентин Прокопчук — доброволець, учасник війни з села Губин Володимирського району. Починав службу стрільцем в 14 механізованій бригаді, пізніше став старшим медиком роти в батальйоні безпілотних систем "Сапсан". З 2022 року воював у Бахмутському і Краматорському районах на Донеччині, Чугуївському і Куп'янському районах на Харківщині.
Свою історію 44-річний волинянин розповів Суспільному.
Перший досвід боїв, контрнаступ на Харківщині, завдання на фронті
До повномасштабної фази війни Валентин Прокопчук працював будівельником. З його слів, зранку 24 лютого 2022 року прокинувся з думкою, що в країну вторглася країна-агресор. Того ж дня о 12:00 чоловік вже стояв у черзі біля районного терцентру комплектування та соцпідтримки у селищі Локачі.
Після мобілізації до ЗСУ чоловік пройшов злагодження на полігоні у Володимирі. З його слів, 7 травня 2022 року командир повідомив про формування нового стрілецького батальйону у складі 40 людей, куди й потрапив Валентин Прокопчук, отримавши первинне військове звання "стрілець".
"Далі було цікавіше, бо ми війну бачили лише по телевізору. Уявлення про війну в усіх було різне. Але зазвичай це були хлопці-добровольці, всі були заряджені, були АТОшники, і ті хто не був, і ті хто строкової служби не служив. Але запал був у хлопців такий: битися, битися і битися!" — пригадав військовий.
17 червня того ж року бійців направили на Донецький напрямок, у місто Соледар. Потому — на Харківщину. У Харкові, зазначив волинянин, інструктори іноземного легіону провели для них навчання з надання домедичної допомоги в бойових умовах.
З його слів, це був курс тактичної медицини перед початком контрнаступу, аби навчити якомога більше бійців рятувати життя в критичній ситуації. Головним завданням військових 14 бригади під час контрнаступу була зачистка, розповів Валентин Прокопчук. Про повернення українського прапора у селище Чкаловське повідомляв у вересні 2022 року президент Зеленський.
"Мали буквально бути наступ на 1-2 села, максимум селище Чкаловське. Але воно так пішло... Пробили їхню лінію оборони, було багато різних бригад: 92 бригада "харківська", 80 десантно-штурмова "львівська". Нашим завданням піхоти була зачистка. Решта бригад усе це пробивали. Основні бої вони вели", — сказав військовий.
Після звільнення селища бійці 14 ОМБр продовжила маршрут і через поля дійшли до Вовчанського району Харківської області, де й закріпилися. Валентин Прокопчук каже: про те, що це був контрнаступ і контрнаступ вдалий, зрозуміли пізніше. Найбільше вразила волинянина щирість людей, котрі чекали на деокупацію свого краю.
"Кожен виконував свої завдання, і ту щирість людей, яку бачив, де ми йшли по тих селах, мені в пам’яті залишиться на все життя. Вони нас розхватували по хатах, ще була щирість, повага, і це було дуже приємно! Були і колаборанти, але вони втекли з тими ж "руськими". Вони втікали хто на велосипедах, хто пішки, хто куди бігли і вони на той момент розбиті були і розгублені", — пригадав боєць.
Після тижня у селі Кирилівка Харківської області колона військовослужбовців волинської бригади за наказом командира вирушила на Донеччину.
"Коли побачили стелу "Донецька область", де всі люблять фотографуватися, ми зрозуміли Донбас — це трошки друге. Там є різні люди, але інша атмосфера. Бо ми там надивилися різне – ждуни реальні, які не боялися так визиваюче себе вести", — говорить волинянин.
У Бахмуті бійці вели бої з "вагнерівцями". Зі слів волинянина, "вагнерівці" не боялися, поводили себе агресивно і надто впевнено, не заважаючи на загрози. Серед мирного населення Валентин Прокопчук зустрічав у Донецькій області, окрім "ждунів", і хороших людей, знайомство з якими запам'яталося позитивно.
"У самому Соледарі ми робили запасну позицію і дві сестри й один чоловік приходили, кормили нас. Були обстріли в гвинтокрила і біля наших позицій прилітало, то вони прибігли, чи ми живі залишились. В них ні світла не було, нічого, але вони нам варили компот, котлети", — пригадав захисник.
Зі стрільця — у бойового медика
1 листопада 2022 року рота, у складі якої Валентин Прокопчук виконував завдання, вирушила звільняти чотири села Харківської області. Становище там, з його слів, було складне. Вперше боєць, маючи знання тактичної медицини, рятував життя побратиму — водію-механіку 4 танкової бригади.
"Була підбита БМПБМП (бойова машина піхоти) — це . і вони ще долетіли до нашого копу підбитим цим. Перше, що я запам’ятав: "Медика, медика!" Не довго думаючи, хоча й не був на посаді медика, тільки 3 дні курсів закінчив, я такий: "Я – медик!" Це в нас воно довго все було: починали ми з дня, а все закінчилось аж на другій день вранці. Тоді я зрозумів, що це більш-менш моє, що я зможу це все робити", — говорить воїн.
Після цього випадку Валентин Прокопчук просив про переведення в медичний пункт. Перші два тижні волинянин виконував завдання як водій. Потому за наказом командира поїхав на курс підготовки бойових медиків у навчальний центр Збройних сил України "Десна".
"Була хороша програма... "Мотолига"МТ-ЛБ («мотолига») — це багатоцільовий легкий гусеничний броньований тягач, розроблений у 1960-х роках у Харкові для транспортування піхоти, вантажів та артилерії. медична: їде круг по лісі, і ти мусиш поставити катетер в тих умовах. Даже такі були навчання. Багатьох хлопців вже немає. І дівчата там були. Загинули ті медики, що там навчалися..." — зазначив військовий.
Умови роботи для бойового медика були непростими. Головне завдання, розповів Валентин — довезти пораненого живим до стабілізаційного пункту.
"В нас був "Течик"Volkswagen Transporter , немає ні освітлення, оце тако тобі закидають, буває і не один одразу, і тобі треба в маленькому оцьому їхати. Жарко-не жарко, темнота, ліхтариком ти повинен оце все встигати, затикати дірки і довезти. Усі знеболювальні колов чи маніпуляції робив. Ну і стабілізаційний пункт — це медики-боги!" — додав захисник.
Поранення на Куп'янському напрямку
Під час евакуації поранених 20 серпня 2023 року на Куп'янському напрямку внаслідок падіння снаряда волинянин отримав дві акубаротравмиАкубаротравма (контузія) — це та важке поранення.
"Я самий ближній був до падіння, і сила удару всередину винесла всі вікна. Я не соображав, бачив що кров текла, в бік зайшли осколки, в ногу, в руку. Казав командир Вольдемар фельдшер, що я його прикрив", — пригадав військовий.
Постійна напружена ситуація навколо, контузія, поранення, відсутність сну дали про себе знати: психічний стан після поранення, говорить Валентин Прокопчук, змінився.
"Медики знають — ми про себе не думаємо. Ти вискочив, домовились, щоб була евакуація, хватаєш цю людину, бо це чийсь батько, брат, син — і ти мусиш боротися за його життя!" — зазначив військовослужбовець.
Підтримка дружини та життя сім'ї Прокопчуків
Валентина Прокопчука на його військовому шляху підтримувала й підтримує дружина Ірина. Жінка розповіла, що пишається чоловіком, який врятував життя багатьох військових. Вдома Ірина чоловіка годує його улюбленими стравами: варениками, дерунами, борщем і солодким.
"Я його балую постійно щось печу. Хлібчик домашній теж весь час печу свій. Хто на війні був, той знає ціну хліба. Там хлопці називають "хлібчик", — зазначила Ірина.
Вдома займатися господарством Валентин Прокопчук тривалий час не може: німіє рука та нога. Неподалік свого будинку волинянин повісив "бригадний" прапор.
"Повісив прапор спеціально, щоби хлопці ті, хто воювали у 14 ОМБр знали, що тут є свій. Вони можуть сюди в будь-який час приїхати. Посидимо, згадаємо наших побратимів, наших загиблих... всіх воїнів, які воювали в 14 бригаді", — додав ветеран.
Нині чоловік отримує на місяць 18 тисяч гривень пенсії, живе в селі, де поруч ставок, альтанка, ліс, а також їздить до своїх побратимів на схід.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
