Через "зелені" коридори або самостійно. На власних авто або автобусами. Щодня мешканці Ірпеня, Бучі, Гостомеля, селищ навколо них намагаються вирватися з-під обстрілів і бомбардувань. Ось їхні історії.
Олексій, Буча
Жарко там від самого початку. Йдуть великі бої. Кожен день вибухи. Всі у підвалах ховаються. Російські солдати приходять до людей. Ніхто нікого не бив, телефони не забирали, але забрали sim-карти. І до мене приходили, з автоматами. Попросили документи. Хто був у домі, всіх виводили на вулицю. Перевірили документи, забрали sim-карти та й пішли.
Зараз їдемо у Київ — у нас родичі там. Потім будемо вирішувати, куди їхати далі. Туди, де не стріляють. У нас троє дітей, їх треба вивозити.
Людмила, Немішаєво
На третій день війни зникло все — світло, вода, інтернет. Потім і газ. Ми жили, як у первісному ладі. Стріляють безперестану і танки їздять. Нам пощастило, що ми жили у провулку. Сусідні будинки розбомбили у перші дні, вони тут агресивно себе вели. Перед тим, як їхати, вони стріляли. І після того, як колона проїжджала, вони по хатах почали стріляти. Деякі будинки знищені. Нам, слава Богу, повезло, нас не зачепило. Тільки пару вікон побило.
Ми у приватному будинку живемо, дуже холодно в хаті. Нуль градусів. Спали під чотирма ковдрами. У мене ще і рука зламана. Важко було. Готували люди на мангалі. Добрі люди допомагали нам з їжею. Магазинів не було, все потрощили. Всі комунікації повністю знищені — трансформатори, проводи всі обрізали. Там непридатне вже містечко для проживання. Це тільки треба перемога, щоб там життя відновити.
Ярослав, Гостомель
Останні кілька днів дуже бомбили. Починаючи з четвертої ранку і закінчуючи шостою вечора. Бомблять, бомблять, бомблять. Безперестанку. І постійно їздить російська техніка, патрулює місто, передмістя. Навіть от сьогодні ми виїжджали і наткнулись на патруль, вони забрали в нас телефони, побили їх.
Ми в основному ховалися у бомбосховищі. Разом із хлопцями, дівчатами, батьками. Це коли сильно бомбили, а так — виходили періодично. Бо буквально на другий день війни пропало світло і водопостачання. Тому ми готували все на вулиці. Щось підігріти — використовували газовий балон.
Невідомо, коли це все закінчиться. Україна переможе. Далі плануємо поїхати у Чернівці. Будемо там працювати. Я взагалі працюю на "Новій пошті". Буду допомагати країні таким чином. Якщо буде потрібна моя допомога у військовому плані — я готовий.
Раїса
Танки стояли під воротами, стріляли в будинок. Літаки. Страх просто. Сволота цей Путін. Хочу передати подругам-росіянкам із Середньої Азії, із якими ми разом виросли. Нехай вони ніколи не переживуть те, що ми пережили від них. Вони благословляли Путіна 20 років, зробили з нього сволоту. Гітлер номер два. Тільки через 80 років. Росіяни, мої родичі, говорили, що у нас хунта. Це ви хунта, це ваш уряд хунта! Україна завжди була гостинною. І завжди вони приїжджали до нас у гості, вони це бачили. І чомусь за 10 днів у них так все перевернулося. Це страшно. Щоб у 21 столітті гинули діти, люди похилого віку.
За ніч 165 пострілів за 600 метрів від нашого погреба. Вибачте за нескромність, 18 днів не купалися. На мені все чисте, що вдома лежало. Заскочили, схопили ці речі та сіли в машину. Дали коридор. Це просто жах. Я прошу просто, щоб наш уряд усі зусилля доклав, щоб ми увійшли до ООН, до Євросоюзу. Ми ж, як маленькі діти, віддали все наше озброєння, ракети. А після що вони зробили? Вони просто нас розбомбили. Як ця сволота сказала: "Нації української не існуватиме ніколи". Це хіба людина?
Читайте також
Щоденники війни. "Рипнешся, відразу будемо стріляти на "поражение" — cпроба вирватися із Ірпеня
Вони вважали, що скажуть: "Путін, поможи", а кажуть: "Путін, здохни". Як живе Охтирка під бомбами РФ
Щоденник війни. Гостомель. "Раптом якась людина зробила так, що все твоє життя впало"
Евакуація із Бучі — "Продуктів нема, зв’язку нема, електрики нема". Фоторепортаж
