1 листопада Дмитру Коцюбайлу «Да Вінчі» мало б виповнитися 31 рік. У день народження полеглого командира на Аскольдовій могилі в Києві, де він похований, зібралися близько 20 людей — рідні, друзі та побратими.
Про це повідомила кореспондентка Суспільного, яка побувала на заході.
До могили Дмитра принесли квіти, разом заспівали гімн України та вшанували його пам'ять хвилиною мовчання.
Сестра військового Олександра Коцюбайло розповіла, що після загибелі брата вирішила пов'язати своє життя з військовою справою. Нині вона — курсантка Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
«Я раніше не планувала пов'язувати своє життя з військовою справою, але після загибелі вирішила, що це мій обов'язок — продовжити справу, якою він горів», — сказала Олександра.
Після офіційної частини у філармонії провели камерну зустріч для найближчих людей Дмитра. За словами начальника групи комунікацій 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла Володимира Білика, це можливість згадати командира без зайвого пафосу та побути разом із тими, хто його знав.
«Це і подія, яка дає можливість згадати теплі моменти, і водночас дуже трагічно, тому що нових спогадів із нашим командиром ми вже не матимемо», — зазначив Білик.
Що відомо про Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла
Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківської області. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та вчився на художника в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї.
На війні Дмитро з 18 років, туди потрапив одразу після Революції Гідності. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт. До початку повномасштабного вторгнення був добровольцем, потім вступив у ЗСУ. Вісім років готувався сам та готував інших до «великої» війни.
«Спочатку наш підрозділ направили на запорізький напрямок, щоб не дати росіянам пройти до Запоріжжя і прорватися до Дніпра. Потім мене покликали у Київ, бо маю досвід роботи з артилерією. Коли російські війська почали рухатися на Бориспіль, ми нанесли якісне вогневе ураження, знищили понад 20 одиниць техніки та "Бук", — розповідав Дмитро Суспільному у проєкті «Командири, до перемоги!».
Далі були дніпровський та херсонський напрямки, а згодом Луганщина: «Ми були у Лисичанську, Білогорівці, Золотому. А зараз воюємо за мою рідну Донеччину, мій другий дім». Ось що «Да Вінчі» казав про незалежність: «Це можливість говорити українською, носити шеврон та захищати свою країну».
30 листопада 2021 Дмитро Коцюбайло був відзначений званням Героя України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
У 2022 році отримав звання молодшого лейтенанта. «Да Вінчі» загинув 7 березня 2023 року на Бахмутському напрямку.
