"Ми людину не критикуємо, а даємо крила". Кропивницька психологиня про роботу й коли слід звертатися

"Ми людину не критикуємо, а даємо крила". Кропивницька психологиня про роботу й коли слід звертатися

У людей зростає розуміння, що їхній емоційний стан і якість життя тісно пов'язані. Водночас побільшало звернень саме через повномасштабну війну. Про це Суспільному сказала практична психологиня й психотерапевтка з Кропивницького Оксана Клименченко. Вона розповіла, як визначитися, до кого людині варто звертатися — психолога, психотерапевта чи психіатра, щоб зберегти своє психічне здоров'я, у яких ситуаціях вони допомагають, як ці фахівці будують стосунки з клієнтами й пацієнтами, як психологія пояснює дії Росії у війні.

Наскільки клієнти вже розрізняють фах психолога, психотерапевта і психіатра? (тут і далі пряма мова — ред.)

Усі перелічені поняття пов’язані з психічним здоров’ям, але мають свої відмінності і свої фокусування. Психіатр — це лікар, людина з вищою медичною освітою, зі спеціалізацією "психіатрія". Це не про "поговорити". Це саме про діагностування і медикаментозне лікування — антидепрессантами й транквілізаторами.

Професія психолога — не медична, а гуманітарна. Тобто це фахівець, який має вищу психологічну освіту і консультує психічно здорових людей. Бо якраз психіатр працює вже з психічними розладами.

Щодо психотерапевта, то певний час вважали, що це лікар, який мав додаткову спеціалізацію і до медикаментозного лікування додавав ще лікування словом. Але за роки Незалежності України ввійшла нова професія — психотерапевт психологічного спрямування, коли базова освіта — не медична, а психологічна.

Як і моя історія. Спочатку я була психологиня. А потім я навчалася додатково й стала психотерапевткою, яка лікує словом і працює з ширшим спектром, ніж психологи. Тобто психолог сфокусований на якійсь конкретній ситуації, яку потрібно швидко вирішити. Наприклад, це конфлікти в сімї, на роботі, складнощі в вихованні дітей, втома, життєві вибори, кризи. А в фокусі психотерапевта — уже особистість. Це вже історія про глибинні кардинальні зміни.

Як клієнту чи пацієнту визначитися, до кого звертатися? Якого фахівця шукати: психолога, психотерапевта чи психіатра?

Є психічні розлади на кшталт шизофренії, біполярний розлад. Це можуть бути алкогольні види залежності в глибокій формі, хронічна депресія, яка потребує медикаментозного лікування. Тобто це психічні розлади, які помічають довколишні чи сама людина. Людина не справляється, і якість життя значно погіршується. Тоді потрібна допомога психіатра.

Щодо того, коли звертатися до психолога, а коли до психотерапевта? Коли людині не хочеться глибоко занурюватись, витрачати час, фінанси, їй треба вирішити тут і тепер, то вона звертається до психолога. Тут у фокусі актуальна ситуація. А коли вона розуміє, що в її житті весь час відбуваються подібні ситуації ( і вона розуміє: "Чому я завжди на ті самі граблі наступаю?"), то це вже питання базових конфліктів, де потрібен психотерапевт.

Тобто терапія — це вже про довгостроковість, про зміни особистості, про психологічні травми. Наприклад, є обсесивно-компульсивний розлад. Якщо просто сказати, то це, наприклад, клади людина дуже часто і багато миє руки. Цей комплекс пов'язаний із тривожними думками, які не мають прив’язки до реальності. Обсесії лякають, малюють найгірші сценарії. А компульсії — це якісь речі, які заспокоюють людину й знижують напруження від обсесії.

Чи формується в суспільстві культура звернення до психолога?

Той, хто вже відвідував психолога і мав потужний результат змін, розуміє, що стосунки з психологом або з психотерапевтом унікальні. Вони ніколи більш ні з ким не були відтворені. Навіть якщо це гарне партнерство й дружба, перевірена роками.

Професійний психолог або психотерапевт з самого початку створює безпечний простір, де без оцінок, порад, критики сприймає людину з абсолютною любовю, прийняттям. Все одно друг чи партнер не можуть бути весь час абсолютно приймаючими, безпечними, не критикуючи, не даючи порад.

Психолог і психотерапевт — це завжди дивитися на людину люблячими очима, розвиваючи самоцінність і впевненість. І саме він навчає потім людину дивитися на себе цими люблячими очима.

Якщо ми звертаємося до подруги або до друга, вони зазвичай дають оцінку ситуаціям або людям, дають поради. Як працює психолог — чи дає поради?

Поради — це зазвичай досвід людини, яка їх дає. Якщо таке збігається з поглядами тої людини, то вона може присвоїти собі цю пораду. Але якщо порада якимось чином не збігається або не ефективна?

Чому звертаються до психолога або психотерапевта? Тому що люди вже знайшли багато порад й розуміють, що треба вчиняти по-іншому. Наприклад, піти від тирана-чоловіка, змінити роботу, де постійний мобінг чи дискомфорт, або стримувати себе в діалозі з сином-підлітком, який бунтує.

Люди багато знаходять інформації, дивляться ютуб, читають, але чомусь не можуть це відтворити. Вони постійно повторюють звичну поведінку. Як кажуть, у стресових ситуаціях ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а падаємо до рівня своєї підготовки.

І психолог допомагає людині самій дійти. При цьому навіть якщо це якийсь вплив психолога, "за кермом" залишається клієнт. Бо він має присвоїти це собі.

Якщо клієнт опирається тому, що пропонує психолог, як тоді діяти в такій ситуації?

Це дуже часто відбувається. Ми проходимо через такий внутрішній конфлікт. Завжди є програма виживання, яка каже: "Залиш все, як є". Тому що там про страх, тривожність і спротив змінам. І є програма розвитку. Я звертаю увагу на ці супротиви і конфлікти, "підсвічую"», роблю з неусвідомленим і усвідомленимим. Тобто дивіться, що відбувається, і що ми з цього будемо обирати.

Хочу, щоб Ви роз’яснили ситуацію конфіденційності. Це нібито очевидно, і все ж таки. Як працює психолог? Чи він зберігає таємниці свого клієнта?

Так. Коли я говорила про безпечність простору, це не тільки про не оцінювання, прийняття і любов, але це і захист, і довіра. Це базовий принцип. Це про те, що коли ви зараз ділитесь зі мною, то контекст життя не вийде за межі обговорення.

І коли психологи в статтях, книгах звертають увагу на якийсь випадок, вони повинні завжди питати в клієнта дозволу. І змінювати не суть цієї історії, а біографічні відомості, зовнішні характеристики, ім’я. Щоб люди, які знайомі з цією людиною, не довідалися, що це про неї. Це обов’язкова умова зараз.

Чи збільшилася кількість звернень до психологів зпочатком повномасштабного вторгнення?

Так, дуже збільшилась. Людей турбує життя в умовах невизначеності, страху і тривожності, страх смерті. Є втома не тільки на фізичному, а й на психічному рівні, складнощі з управлінням емоціями. Наслідки цього стресу викликані такою потужною макроподією подією, як війна. І вони потім запускають і каналізують інші процеси, наприклад, конфлікти в парі, розлучення, насильство, конфлікти в колективах. Тобто люди можуть приходити з запитом, не дуже вбачаючи в цьому війну. Не моє завдання – казати, що це через війну. Але я розумію, що ці всі моменти були спровоковані цим потужним подією, як війна, і хронічним стресом.

Якщо ми заговорили про війну, чи може психологія пояснити таку людську агресію нашого ворога?

Може. Більшість населення Російської Федерації довго живе в викривленому світі, на зламі двох реальностей. Одна реальність йде з каналів телебачення. Там розповідають про християнські цінності, милосердя, добро. А насправді ця країна довго живе в умовах, де насильство є легалізованим у всіх ланках, починаючи з сім’ї й закінчуючи всією державою.

У кожного з нас є потужна частина "селф", уявлення про себе і світ. І життєво важливо, щоб цей образ був був "я — хороша людина". Навіть маніяк знаходить якісь раціональні виправдовування, щоб захистити цю частину. І якщо є загроза тому, що "я — нехороша людина", то психіка вмикає потужні захисні механізми.

Це про таку величезну країну, яка вже давно не має контакту з реальністю, де йдуть викривлення психіки на рівні думок і позицій, установок. Для того, щоб не відчувати цю загрозу "я", не вбачати сором і провину, ці люди починають зло міняти на добро, включають захист. Це така банальність зла.

"Ми прийшли вас звільняти" — так вони виправдовують свою загарбницький напад. Але те, що вони творять на окупованих територіях, — це за межами людського сприйняття нормальної людини.

Тому що це про легалізацію цих тваринних інстинктів, про те, що потрібно владі, про те, що потім буде нагородження орденами, медалями,про те, що ти повернешся якимось героєм, про те, що світ рятував від "фашистів, нелюдів" (ким вони вважають українців).

Це королівство кривих дзеркал. У чому його зло? Воно починається і підтримується тим, що люди не хочуть вже думати. Вони живуть в іншій реальності. Коли якісь моральності, совісті прокидаються, вони знов їх присипляють.

І за цим соромом, страхом, тривожністю важко утримувати, вони знімають напруженість через злість, гнів, агресію. Коли я багато і довго чогось боюсь, я починаю злитись.

Де ви знаходите сили, щоб мати емпатію до кожного клієнта? Як захищаєте себе від емоційного виснаження й емоційного вигорання?

Я розумію, що мій інструмент – це слово і я як особистість. Клієнт іде до мене для того, щоб у ці кризові моменти можна було спиратися. Тобто треба щоб я була наповнена вірою і енергією, щоб сама про себе могла потурбуватися. Що я роблю? Намагаюся в своєму досить щільному графіку знайти час для себе — і нехай весь світ зачекає. Тобто шукаю ресурси, де можу розслабитись.

Це про те, що я з людьми, з якими мені приємно. І я з ними — не психотерапевтка і психологиня, а просто Оксана. Це про пілатес, який уже підтримує моє тіло. Це фільми, книги, природа, подорожі, сон. Намагаюсь спати навіть коли повітряні тривоги, бо це важливо.

Треба дуже уважно до себе прислухатись. Розуміти, що збережеш себе — і будеш краще допомагати людям. Тобто я за те, щоб бути "і я плюс, і інші плюс". Тому, якщо бачу якісь симптоми на фізичному рівні – втома, небажання працювати (і це не з лінню пов’язане, а з якимось супротивом, тому що мало ресурсів й енергії), то кажу "стоп" і навіть беру якісь вихідні, переношу якісь зустрічі.

Чи можете розповісти, з чого формується ціна роботи психолога, скільки коштує сеанс, що входить у цю вартість?

Завжди психотерапія — це недешеве задоволення. Хоча насправді не про задоволення. Це я так сказала. Це про якісні зміни життя. Більше відчувати цінність життя. Це про "крила", звільнення якихось тягарів із минулого. Для того, щоб бути спеціалістом, треба постійно розвиватись і навчатись.

Але базове навчання триває п’ять років. ж потім навчаєшся у спеців-професіоналів вибираєш якийсь напрямок. Це завжди дуже багато грошей. Тому що там є певний обсяг умов, які ти повинен виконати. Це і про години теорії, які треба оплачувати, і про часи практики.

Тобто для того, щоб психотерапевт міг допомагати, минає час, у який він вкладає і морально, і матеріально. Тому ці моменти і вкладають в вартість цієї послуги. Але це також інвестиція людини в покращення свого життя.

Чи можемо ми говорити про мінімальну кількість сеансів? Максимальної ж не буває? Скільки треба сеансів, щоби отримати "крила"?

Це завжди індивідуальна історія, залежно від здатностей людей до мотивування. Є багато умов. Перший сеанс щось підсвічує. Немає універсального чогось. Але я працюю в методиці позитивної психотерапії, і навіть короткострокова починається хоча б з 10 сеансів. А далі є люди, які і два, і п’ять років у терапії. Сеанси відбуваються бажано раз на тиждень. Буває, два на тиждень. Процес має бути безперервним.

У соцмережах є такі короткі рекомендації (чи то від психологів, чи не від психологів), але вони з психологічною складовою. Наприклад: "Якщо він не такий, ти його відпусти". Або: "Якщо вона не така, зроби по-своєму". Це короткі рекомендації, які набирають купу лайків, переглядів. Що ви скажете про це?

Це якраз попса щодо порад. Це про те, що я тобі дам чарівну пігулку — зроби, як я тобі сказав — і буде тобі щастя. Професіонали ніколи не дають якихось загальних порад. Тому що розуміють, що кожна людина — це мікрокосмос. Бо що підходить одному, не підходить іншому.

А ось такі моменти — це завжди про історію легкого шляху. Але хто потім буде брати відповідальність за вибір? Людина повинна з психологами в терапії дорослішати психологічно й брати відповідальність за своє життя. А тут що відбувається? Слідуй якимось порадам, отрималось — "ок". Не отрималось — буде звинувачений той же психолог.

Що треба для того, щоб почати практику?

По-перше, важливо мати здібності до цієї професії. Зараз так багато людей навчаються, отримують другу освіту. Круто, що в цьому світі в будь-якому віці можна зробити щось таке, до чого прагнув. А не спиратися, бо за це гроші платять, бо це популярно. Тому спочатку це про здібності, про легітимне, наукове навчання, практику з цим навчанням.

Це про наявність свого супервізора. Тобто у психолога, психотерапевта повинен бути свій психолог, психотерапевт. Це теж дуже потужна профілактика вигорання. Це приналежність до якоїсь професійної спільноти. Наприклад, "Українська спілка психотерапевтів" або якісь європейські спільноти.

Це про розвиток. Це про шлях, який ніколи не закінчується. І звісно, важливо, кабінет і свій офіс.

На початок