Хмельничанин Володимир Корчинський — парамедик благодійної місії MOAS UkraineMOAS — міжнародна гуманітарна організація, яка працює в Україні з початку повномасштабної війни., який з весни 2022 року надає першу медичну допомогу та евакуйовує поранених з найгарячіших ділянок фронту.
Як став парамедиком та на яких напрямках працював чоловік розповів в етері Українського радіо Хмельницького.
Хто засновник благодійної місії MOAS?
Місія MOAS виникла у 2013 році, а її засновником є Крістофер Катрамбон. Організація допомагала біженцям. В Україні MOAS з'явилась фактично з перших днів повномасштабного вторгнення. Коли на трасі "Київ-Чоп" поблизу Житомира вже їздили танки, то Крістофер з колегами на швидкій евакуйовували з Києва та Київської області сім'ї з дітьми-інвалідами. Зараз в MOAS Ukraine працює орієнтовно 50 екіпажів по три людини, тобто до 200 людей.
До повномасштабної війни ваше життя з медициною не було пов’язане. Як ви потрапили в MOAS?
Коли розпочалась повномасштабна війна — все змінилось, відповідно виникло бажання, як і у багатьох хлопців, піти у військкомат. Сходив військкомат — не взяли. Пішов в тероборону — сказали: "Передзвонимо". Тому я записався у добровольче формування територіальної громади "Авангард".
У мене був колега-медик, який брав участь в АТО. Він запросив мене разом з ним працювати у медпункті. Ось так і почався мій медичний шлях. Потім хтось зі знайомих розповів про місію, що вони шукають водіїв. Мені стало цікаво. Мій перший візит в місію був в травні 2022 року — це Слов’янськ-Краматорськ. Я перебував на посаді водія.
На той час в MOAS Ukraine фактично не було українських лікарів, лише іноземні, з усього світу: США, Нідерландів, Швеції, Німеччини, Польщі, ПАР. Дуже багато лікарів, дуже цікаві люди, цікаве спілкування. Я захотів розвиватися у цьому напрямку і пішов на курси бойового медика.
Наразі у місії MOAS ви працюєте парамедиком. Як близько ви, ваша команда перебуваєте до лінії фронту?
Ми здійснюємо евакуацію як з першої точки, так і зі стабілізаційного пункту. Це також може бути й другий стабілізаційний пункт на шляху до медичного закладу. До прикладу, на трасі визначено точку, за три-п'ять кілометрів від зони активних бойових дій, туди привозять нам поранених хлопців і ми на місці одразу починаємо надавати допомогу. За цей час ми працювали на Донецькому, Запорізькому й Дніпровському напрямках.
Де було найважче і фізично, і емоційно?
Це, напевно, перші дні коли працював водієм. Це все ж таки початок повтомасштабного вторгнення. Не розумієш, що і як відбувається, все стрімко змінюється, постійні вибухи, їзда з вимкненими фарами.
Рахували скількох людей евакуювали за два роки в місії?
У складі моєї команди: мене, як парамедика і мого водія Олександра, ми фактично два роки працювали разом, у нас лише змінювались лікарі-анестезіологи, за цей час їх змінилось п'ять, так, ось з усіма п'ятьма чоловіками із моїм водієм, десь приблизно евакуювали 4,5 тисячі поранених. І ні одного "двохсотого", всіх доставили живими.
Кожен випадок унікальний і важливий, але все-таки, що вам закарбувалося в пам’яті?
У мене був досить яскравий випадок. Я забирав бійця з контузією. Його звати Макс. Їдемо і він розповідає, що був "прильот", вибух, він стрибнув в окоп. Каже, падає і щелепою зачіпляє, напевне, якусь колоду, вибив собі ще й два зуби. Ми надали допомогу, його нудило. Він каже, що дуже болить щелепа. На стабілізаційному пункті я запропонував зробити йому рентген. Подивились, а у нього пробите піднебіння, тобто в той момент коли відбувся вибух, ймовірно, спрацював снайпер. Куля вибила йому два зуби, зайшла в піднебіння і застрягла за два міліметри від сонної артерії.
Чи вдається перепочити?
Такого поняття, як перепочинок — немає, є тільки робота. Перепочинок в тебе в той час, коли немає роботи. Є виклик, все — зібралась, поїхали, приїхали. Є трохи часу, тоді перепочили. Це може бути 2-3-5 годин, а може бути дві хвилини й знову зібрались, поїхали. Все залежить від того, що відбувається на фронті.
Коли була найгарячіша доба, скільки разів ви виїжджали?
Це був також 2022 рік, День незалежності — це найгарячіша доба. Ми навіть не виїжджали, нам довозили пацієнтів. Це було Чаплине, там відбулося декілька прильотів, постраждало багато і цивільного населення, і військових. У нас був такий потік, що нам поранених не було де класти.
У чому знаходите розраду, як збираєте себе до купи після важких днів?
Так, життя у такому постійному напруженні, не дуже позитивно впливає на психологічний стан. Відсипаємося, телефонуємо рідним. У кожного є свої інтереси: хтось добре готує, хтось щось добре майструє, хтось зробив альтанку, хтось посадив грядку, хтось собі завів кота, хтось натягнув волейбольну сітку.
Зараз ви у відпустці, але ви не відпочиваєте?
Я викладаю курсантам у Хмельницькому обласному центрі підготовки населення до національного спротиву. Нещодавно повернувся зі сходу, возили гуманітарну допомогу. Їздили до Запорізького військового шпиталю, возили розхідні матеріали, ліки. Завдяки небайдужим підприємцям Хмельниччини відправили їм такий апарат, як коагулятор, за допомогою якого виконуються складні операції, а також iPad, їхній згорів, а у них рентген працює лише з iPad.
Авторка: Інна Ніколаєва.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
