Сьогодні кам'янчанину Руслану Томіну 20. Шлях військового хлопець розпочав у 18 років з деокупації Київщини у добробаті ''Карпатська січ'', а тепер боєць є командиром одного з контрнаступальних підрозділів на півдні країни.
"З 24 лютого, я став пробувати себе у місцевій теробороні та уже в другій половині березня 2022 поїхав на Київщину, де долучився до добробату ''Карпатська січ''. Там я пробув до закінчення боїв на Київщині у складі підрозділу, що виконував охоронні функції. Після цього я тимчасово перебував на Дніпропетровщині, і вже через деякий час поїхав на Харківщину", — говорить Руслан Томін.
Уже на Харківщині хлопець опанував знання з радіорозвідки, аеророзвідки та брав безпосередню участь у завданнях зі звільнення Ізюмщини восени 2022. Після цього хлопець вирішив продовжити військову службу й долучитися до іншого підрозділу у південній частині країни.
"Але на той момент мені було 19 років і у мене не було досвіду у військовій службі, тому мені відмовили в мобілізації. Хоча я залишився там на добровільній основі й проходив багато різних навчань. І уже в квітні 2023 мені запропонували підписати контракт і я погодився", — додає боєць.
Попри юний вік, сьогодні хлопець має займає посаду командира одного з контрнаступальних відділень на Запорізькому напрямку.
"Командир виконує своєрідну менеджерську роботу, в усіх є свої потреби, це робота з людьми, особливим складом, це відповідальність", — каже військовослужбовець.
Робота кожного підрозділу має певні складнощі, зауважує хлопець. Проте, за його словами найважче на війні піхотинцям, які чи не щодня бачать смерть на власні очі. Тому місію свого підрозділу вважає відносно безпечною, хоча траплялися і невдачі, додає Руслан.
"Це було перше завдання у складі цього підрозділу, нам потрібно було розмістити на підвищеній місцевості обладнання. Ми почали роботу і техніка дала збій, в цей момент над нами пролетіла російська ракета, буквально в метрі від головного сержанта. Усі залишилсь неушкоджені, але в той момент стало трохи лячно. Обладнання ми пізніше звідти забрали. І вже потім нам розповіли що за цим місцем ретельно спостерігають оператори навідних ракет РФ. Наступного разу ми уже врахували всі особливості такої локації, зрозуміли у чому потрібно виправитись. Якщо говорити про складнощі на фронті, то траплялися звісно і травми, атаки артилерії з боку росіян ", — розповідає військовослужбовець.
Головне на фронті — триматися разом, переконаний боєць.
"Під час тренувань ми використовуємо побудову шикувань по типу коробки, коли всі люди стають один за одним, гуртом. Військова справа це про те, що одна людина в полі не воїн. Це робота цілої команди. Тому основний принцип на війні: триматися разом, завжди підтримати і допомогти", — каже Руслан.
Побратими кличуть Руслана по псевдо "Хуман".
"Псевдо з'явилось ще у "Карпатській Січі", коли я тільки приїхав. Мій товариш, який на той час був моїм командиром сказав, що я маю п'ять хвилин аби вигадати позивний. І це перше, що тоді спало на думку. Хуман - в перекладі означає "людина", — додає боєць.
Попри службу хлопець дистанційно встигає здобувати вищу освіту на спеціальності "Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка". Руслан розповідає, що у важкі моменти сил додають люди, які довкола нього: батьки, друзі, побратими.
"Я вірю в людей. У житті людина може надто багато змінити. Мої батьки підтримують мій вибір. Попри хвилювання, вони завжди зі мною. Навіть коли важко. І взагалі працювати стає легше, коли ти згадуєш заради чого все це робиш. Коли ти розумієш, що займаєш місце в усій цій великій системі, що є ті, хто на тебе покладається, то оглядаючись назад усвідомлюєш, що все зробив вірно. Я не жалію про свої рішення, тепер у мене з'явилися нові зобов'язання, життя стало іншим. І є велика мета, до якої прагнуть українці", — підсумовує боєць ЗСУ.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
