Мова — це живий організм, який постійно розвивається. Війна не виняток. Як розвивається українська мова в сучасних реаліях, говоримо із філологинею, кандидаткою філологичних наук, доценткою Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Анатолія Назаренка Олесею Місінькевич.
Відбувся мовний склероз. У нас все забрали, і ми не отримали цього у спадок
Будь-які історичні періоди, особливо переломні, епохальні моменти в житті України, завжди впливали на мову — мова змінюється, наповнюється новими словами. Як розвивалась українська мова під час війн?
Звичайно, що ми можемо спостерігати динаміку, якщо брати історичні процеси. Все те, що було зафіксоване в словниках, воно було зафіксоване з позиції мінімального розходження з російською мовою. Ці історичні процеси, які ми маємо до сьогодні, вони даються взнаки, оскільки ми дійсно маємо такі епохальні зміни. Маємо бути готові до того, що ті слова, які свого часу вважалися, і ми досі вважаємо їх репресованими, вони будуть в активному слововживанні, якщо тільки ми будемо звертати на це увагу.
До прикладу?
До прикладу, слово "свічадо", яке так активно вживала в словнику Леся Українка, зникло на тривалий час. Або, наприклад, "дзеркало" — це більше для нас характерно. Або слово "етноцид", яке так і не ввійшло в словники української мови. Ми розуміємо і знаємо слово "геноцид", але слово "етноцид" — слово, власне, українське.

Під час сучасної російсько-української війни слово "етноцид" знову увійшло до лексикону українців і, мабуть, згодом поповнить словники?
Так, ми сьогодні звертаємо увагу на це слово. Таких слів багато. Навіть якщо брати військову якусь лексику і слова до яких ми звикли: "солдат" українською це, звичайно, "вояк" або "вояка". І точно, що "військо", а не "армія". Таких слів надзвичайно багато. Я впевнена, що за часів війни і після війни ми отримаємо такий питомо український правопис. І будемо знову звикати до вживання тих чи інших слів.
Які основні критерії змін і розвитку української мови під час війни?
Це увага до власних українських слів, ті які були забуті і викреслені, знаєте, такий мовний склероз відбувся. Відповідно, у нас це все забрали, і ми не отримали цього у спадок. Зараз ми починаємо відроджувати в активному словнику власне слововживання і бути більш уважними до мови.
Написання "росія" з маленької літери — це те, що, скоріш за все, увійде в український правопис
Період широкомасштабного вторгнення Росії в Україну спровокував утворення нових слів, нових словосполучень — неологізмів війни. Це ті слова, які народжуються саме в цей період, саме в цей час. До прикладу, "Доброго вечора, ми з України" — цей вираз наразі характеризує приналежність до української нації, приналежність до позиції.
Написання "росія" з маленької літери, це те, що теж ввійде, скоріш за все, в правопис, який ми отримаємо десь через декілька років.
"Бавовна", "джевеліни", "рашизм", "пікселі", "бандеромобіль" та багато інших слів війни. Що провокує утворення субстандартної лексики?
Провокують суспільні події — події, які ми переживаємо. Новотвори формуються або створюються на певному проміжку часу. Як вони будуть далі функціонувати — все залежить від носіїв, чи ми будемо їх активно використовувати далі. Скоріш за все, що так. Оскільки це історичний процес, який буде зафіксований в підручниках, це буде в текстах художніх. Ми на сьогодні маємо низку художніх текстів, які вже написані на позиції війни, на проблемах війни, на особистих переживаннях під час війни. І зрозуміло, що вся ця лексика, вона буде збережена і буде передана майбутньому поколінню.
Пригадується вислів Бориса Джонсона: "Добрий день, everybody"
Так, ну от чим не історичний такий новотвір в українській мові, звичайно. Я думаю, що це такий активний формат того, що ми будемо спостерігати й надалі.
Ми живемо в такий історичний момент, коли народжуються нові слова і словосполучення. Серед неологізмів війни є якісь ваші улюблені? Наскільки філологи дозволяють собі користуватися подібними словами? Зараз від малої дитини і до літньої людини всі знають, хто такий "орк", що таке "бавовна", до речі, це слово під час воєнних дій отримало зовсім інше значення.
Я думаю, що слово "орк" ввійде доволі активно в слововживання. Ми будемо використовувати його й надалі у такому негативно-зневажливому ставленні, або у вираженні власних емоцій. Мені це слово доволі імпонує. І, власне, все, що пов’язане з творенням слів від "бандера" — це усі мої улюблені слова, тому що я пригадую час, коли це було якось, звучало в такий спосіб, що "бандерівка" чи "бандерівці" називали тих, хто переважно були з Західної України. Я знаю це на власному прикладі. Мій батько з Львівщини. Він, коли потрапив на Хмельниччину, я ніяк не могла зрозуміти, чому я "бандерівка". Зараз для мене це надзвичайний момент, коли я можу це з гордістю говорити: я — бандерівка! Мені ці слова дуже імпонують.

Слова-новотвори діляться на певні категорії, залежно від того, де і ким вони були створені. Захисники на лінії вогню, на "нулі", створюють свої неологізми. Через їхні розповіді, ці слова поступово входять й у наш побут: "заукраїнити", " заджевелінити", "кіборги", " наволонтерити", "чорнобаїти" та інші.
Ви знаєте, це ті слова, які будуть нас завжди об’єднувати. Вони стануть своєрідним гаслом, на зразок "Слава Україні! Героям Слава!". Це як пароль усіх українців.
Вони стануть часткою української ідентифікації?
Звичайно. Більш ніж впевнена, що це буде те, що буде ідентифікувати нас як націю.
Лайливі слова — це спосіб виразити своє негативне ставлення до цієї війни, до росіян
Олесю, як ви ставитися до лайливих слів у період воєнних випробувань, які були сказані через страх, через певний захист, через певну агресію по відношенню до ворога? Наскільки вони допустимі в нашій розмовній мові? І чи є якась певна межа їх вживання?
Зрозуміло, що ми всі були свідками того, де були наклеєні банери з славнозвісним, куди має йти "руський корабель". Все це характеризує певний проміжок часу. Тобто, моє ставлення до цього нейтральне. Багато хто запитував, коли це з’являлося, як на це реагувати? Ми маємо розуміти, що те, що відбулося з нами, воно не вписувалось в нашу норму якихось морально-етичних цінностей. Ми отримали можливість в такий спосіб виразити своє негативне ставлення до цієї війни, до росіян. Я вважаю, що це явище, яке не буде глобалізуватися. І воно не буде настільки активне надалі. Це буде згадано, я не знаю, у формі марок, в якихось підручниках — сто відсотків ця фраза буде у підручниках з історії, я більше ніж впевнена.
Ми зараз не говоримо: "русский военный корабль иди…", а: "вони пішли у напрямку руського воєнного корабля". Тобто, це вже кореговано певною культурою мовлення?
Так, звичайно. Це один із способів такого емоційного розвантаження, ну і це позначено тим, що ми переживаємо зараз.
А якщо говорити про гумор? Це ж так само частина нашого мислення, частина нашої мови. Наскільки важливий гумор під час війни?
Українці — це ті, як каже моя бабуся, як би не відбувалося, вони завжди знайдуть з чого посміятися. Тому що це один із тих аспектів, завдяки якому ми живемо, продовжуємо жити, продовжуємо донатити, продовжуємо підтримувати, продовжуємо цінувати якісь миттєвості життя. Ну як без гумору? Він мусить бути.
Давайте поговоримо про розширення україномовної аудиторії під час війни. Серед дуже близьких мені людей, серед друзів, серед знайомих маю багато прикладів людей, які перейшли з російської мови на українську. І тепер не виникає ніяких питань з приводу того, що мені так не зручно мислити, або говорити, або мені не достатньо слів, щоб висловити свої враження чи емоції. Серед студентів, до прикладу, серед педколективів наскільки ця тенденція активна?
Звичайно, що активна. Більше того, якщо хтось і не знає замінника українською мовою, то переважно люди вже не соромляться з’ясовувати. Напевне, так як сьогодні, ще ніколи україномовна аудиторія так не розширювалася. Я бачу велику увагу саме до українсько-мовних аудиторій. Я зазвичай зауважую на те, що ми не настільки маємо фіксувати увагу на тому, що аби хтось перейшов зараз на українську мову, наприклад,бабуся, яка сімдесят років розмовляла російською, як на тому, як буде розмовляти наше майбутнє покоління. Що ми можемо передати нашим дітям для того, щоб оцієї двомовності взагалі не фіксувалося. Тому для мене питання української мови і її розвитку — це про розвиток майбутнього як про націю, про розвиток майбутнього як України, як етносу, як української спільноти. А те, що відбувається зараз, якщо воно відбувається свідомо, я за свідомість, за такий свідомий перехід.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.