Всеукраїнська громадська ініціатива з адаптації дітей «Амбасадор дитинства» у восьми областях України провела п’ятнадцять заходів, на яких побувало понад 65 тисяч гостей. А почалося все у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Якою бачать свою місію організатори і учасники заходів для дітей, про що дбають найперше та що планують на майбутнє - розповів Василь Котляров, музикант, генеральний продюсер і голова оргкомітету громадської ініціативи з адаптації дітей «Амбасадор Дитинства».
- Перший захід відбувся минулого року у Кам'янці-Подільському і ви знову повернулися до цього міста. Як змінилася аудиторія?
- Сама малеча і люди, які приходять до нас на заходи, вже пильніше слідкують за нашою діяльністю і намагаються не пропустити «Амбасадор дитинства». Є навіть люди, які за нами їздять. Кожен малий – він теж амбасадор дитинства. Війна роз'єднала і сім'ї, і класи, і друзів усіх. Ми усе робимо для того, щоб цей промінчик дитинства таки залишався і дарував для малечі свято і надію на світле майбутнє.
- А як так сталося, що саме у Кам'янці-Подільському у вас народилася ця ідея?
- Я евакуаційним потягом з Києва їхав до Кам'янця-Подільського. Я родом з Поділля, і в мене питання, куди їхати, не стояло. Я знав, що треба їхати сюди, на малу батьківщину. Картину, яку я бачив на вокзалі — це кладовище мрій, надій. Це гнітюча картина і цей момент у потязі, коли хлопчик загубив свою іграшку, і дівчинка, зовсім незнайома, подарувала йому свою - я його назавжди, на все життя запам'ятаю, цей приклад малих. Тоді я так для себе відзначив цей вчинок, цей приклад підтримки саме.
Уже коли я приїхав у Кам'янець-Подільський, ми стали на облік як волонтери. Бо хто пам'ятає той час, кожен хотів хоч чимось допомагати, хоч щось робити. Ніхто не міг сидіти на місці. Кам'янець — це ж таке місто, де одразу ж знали, що тут зірки, що хтось тут приїхав і все таке. Нас попросили поїхати до дітей у сиротинці. З командою волонтерів і небайдужих людей нам вдалося зробити перший «Амбасадор дитинства» у Кам'янці-Подільському, зібратися з силами, ідеями, під сирени. Це був дуже такий переломний момент, дуже потужний імпульс для нас усіх. Це дуже важко робити. Навіть з тією допомогою і з тією кількістю людей, які долучаються, це надтяжка праця – те, що ми робимо, і що залишається за лаштунками.
- А ще в яких містах вам вдалося побувати протягом року?
- Це вісім областей, дев'ять міст. Це Львів, Чернівці, Тернопіль, Івано-Франківськ, Київ. Ми не були ще тільки у Рівненській, Житомирській і Вінницькій областях. І ще Лівобережна Україна. Але тут безпекове питання. Це дуже велика відповідальність.
- В афішах ви використовуєте якісь символи міст, де анонсується ваш захід. Це ви для кожного міста так адаптуєте свою афішу?
- Розумієте, «Амбасадор дитинства» – це не концерт або просто дитячий фестиваль. Це, в першу чергу, просвітницька діяльність, адже багато дітей, багато людей, які їхали в регіон навмання, аби куди. А у кожному місці є фішки регіону, міста. І афіша — це один з таких моментів просвітницької діяльності. Я вдячний і художникам, і дизайнерам, які працюють над айдентикою, над брендингом проєкту. Ми дуже потужна формація креативних людей, заряджених на саму ідею, які полюбили те, що вони роблять, які побачили, що це для них психологічна підтримка. Бо енергетика дітей і дитинства — це світло, якого так нам не вистачає. Воно дуже потрібне і їм, і нам, артистам. Це платформа, яка робить навколо ідеї дитинства психологічну підтримку. Ми ж усі були дітьми. У нас у команді є різні напрямки, і кожен з команди відповідає за своє.
Дуже тяжко було складати проєкт збалансовано. Не просто так ми підкреслюємо слова «рівний - рівному». Це дуже важливо, бо проблематика, яку ми першу зачепили, — це міграція людей. Дітки, які приїхали з інших регіонів, вони такі ж українці, як ми. Родичі цих дітей, батьки, вони переїхали теж в новий регіон. На кожному івенті є якийсь момент, квінтесенція того, що ми робимо, емоційна саме. Ось, наприклад, 1 червня я бачив дівчинку, яка знімає, як співає Тіна Кароль у місті Сонця Кам’янці-Подільському: «Намалюю тобі сонце…» і плаче. Плаче, розумієте?
- Ваші заходи, вони у якомусь певному форматі відбуваються. Це якась така стала форма, якийсь сценарій затверджений?
- Ми відштовхуємося від двох дуже важливих чинників. Це сама локація, регіональні якісь тонкощі.
- Якісь родзинки, так?
- Точно, саме так. І безпекове питання. У нас воно на першому місці, ми проробляємо його окремо. Це найважливіше питання. Я дуже дякую військовим адміністраціям, меріям, які допомагають нам у цьому питанні.
- Чи бачите ви якийсь напрямок розвитку цієї ініціативи?
- Ми уже працюємо зараз над декількома проєктами. Це «Збірка свідомого українця». Ми зараз працюємо над книгою, таким «Кодексом малого українця». Це такі правила. Якщо ти зустрів, наприклад, військового, то обов'язково йому подякуй. Якщо ти там десь когось образив мимоволі – вибачся. У нас є класний проєкт, де ми робимо акцент на тому, щоб малеча вчила свої права. Ми дуже дякуємо розробникам коміксів. Це все буде в такій нашій стилістиці. І там є символ – це саме Кам'янець-Подільське сонце і символ Бакоти. На нашому логотипі є сузір'я Лелеки, яке можна побачити тільки на Бакоті.
- Для того, щоб потрапити на ваш івент, що треба: придбати квиток чи отримати запрошення?
- Ні. Ми для балансу ( і це теж безпекова складова) кількості людей робимо посилання для реєстрації. Там нічого такого складного немає: ми на нашій інстаграм сторінці, на «Амбасадор дитинства» анонсуємо, коли можна буде зареєструватися, і люди спокійно можуть заходити, реєструватися. У нас безкоштовний концерт, у нас дуже багато там роздають подарунків, смаколиків.
«Амбасадор дитинства» не повторюється. У кожному місті є своя локація, є фішка, формат. Ось Кам'янець-Подільський – це фортеця дитинства. У Києві у нас був потяг дитинства.
- Тобто ви, все ж, експериментуєте?
Звісно. Ми робимо так, щоб це було цікаво. І щоб запам'ятовувалось дітям на все життя.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
