Житель села Олешин, що на Хмельниччині, Іван Піхурець волонтерить у 101 рік. Його невістка Марія розповідає: їхня родина та всі сусіди на вулиці готують захисникам України тушкованки, копченості та інші наїдки, а її свекор долучається до волонтерства в силу своїх можливостей.
Іван Піхурець коле та чистить волоські горіхи. Каже: це - для бійців на фронті, які йому годяться в онуки й навіть у правнуки. У травні Івану Давидовичу виповнився 101 рік.
"Це ж вони діти якихось мамів, татів. Мама дивиться, щоб не впав, щоб не вдарився, а цей гад вбиває вочевидь", — каже Іван Піхурець.
Повномасштабна війна, розповідає невістка Марія, спонукала свекра долучитися до волонтерства.
"По змозі хоче нам допомагати. Дуже шкода йому дітей цих, що зараз страждають", — пояснює невістка.
За її словами, свекор за своє життя зазнав біди, голоду й холоду. Двадцятирічним його та ще трьох молодих хлопців примусово вивезли до окупованої гітлерівцями Чехії працювати на залізниці. Іван Давидович в деталях розповідає про ті роки свого життя в таборі.
"Лінію залізничну ремонтували – ту знімали, а нову укладали. У таборі були поляки й росіяни, а ми – винятково з Поділля. Привезли нам їсти й відкрили ті бідони – каша така рідка. До тієї каші – ячмінні крупи й з капустою, а там хробаки білі з чорними головами. А їсти то охота", — згадує дідусь.
З його слів, попри виснаження й недомагання, всі намагалися йти на роботу. Каже, хто не міг працювати, ставав для гітлерівців непотребом.
"Вони дерев’яні ті бараки були. Сніг іде - через діри на койку падає. Я й сам думав, що вже більше не буде мене. В бараці, якщо хтось захворів і не пішов на роботу, ввечері приходимо, а він вже неживий", — розповідає Іван Піхурець.
Звільнили остарбайтерів з чеського табору якраз в день народження Івана Піхурця, шостого травня.
"Шостого травня, саме на Великдень, о десятій ранку американці нас звільнили. Ми пробудилися і нам кажуть: американці є. А німці, кажуть, тікають, хто куди. Повтікали всі. І ті охоронці, які були, всі повтікали. Тільки ми лишилися", — каже житель Олешина.
Після війни, розповідає, приїхав у село та працював у колгоспі на всіх роботах, які були.
"Навіть одного дня не сидів. І конюхом був, і сторожем", — каже дідусь.
У 1947-му році Іван Піхурець женився і народили з жінкою чотирьох дітей.
"Я — наймолодший. Найстарший з 48-го, а я з 56-го", — каже син Григорій Піхурець.
Він розповідає про батьківські методи виховання.
"Він ніколи мене не вдарив, і якщо він сказав, то це треба було все лишити й зробити. Це уроджений педагог. І росли ми в любові", — згадує син.
Його дружина, невістка діда Івана Марія додає: "Ніколи не образив нікого, завжди з усіма знайде спільну мову, охайна людина і мудра. Зараз маленькі правнучки концерт йому ставлять, він плеще їм і все".
З її слів, зараз в Івана Давидовича 10 онуків, 12 правнуків та троє праправнуків.
