Деражнянщина втратила захисника України Анатолія Горбаченка. До повномасштабного вторгнення він був інженером-конструктором і закінчив військову кафедру. Разом із сестрою, військовою лікаркою Ларисою Горбаченко, з 2015 року проходив вишколи в добровольчій організації парамедиків «Госпітальєри». В перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на фронт. В зоні бойових дій спочатку займався евакуацією поранених з поля бою, пізніше приєднався до збройних підрозділів. Загинув в Пісках, поблизу Донецька 28 серпня.
Про це Суспільному розповіла мати загиблого Лариса Горбаченко.
Мати військового Лариса пригадує – в останні години свого життя син був в гарному настрої та обіцяв: перемога буде за нами.
«Мамо, тут так класно пішли Хаймарси на них», – він в такому хорошому настрої був. «Мамо, все буде класно. Ми обов’язково їх переможемо», – це були останні слова, які він говорив.
Сестра загиблого Лариса Горбаченко з позивним «Чайка», згадує момент, коли з мамою дізналися про загибель брата.
«Я говорила з мамою телефоном, до неї прийшли з військкомату, сказали, що брата вже немає. Обставин я не знаю, сподіваюсь, колись дізнаюся. Дасть бог, щоб хлопці його вижили, які з ним в підрозділі були. Можливо, тоді я з ними зможу поспілкуватися і дізнатися», - розповідає сестра загиблого військового.
Мати загиблого згадує яким її Толік був в дитинстві.
«Своєрідна дитина, можна сказати, був. Спокійний був, слухняний. Зі мною завжди він був, де треба допомогти. Я багато працювала, то він більше з Лоркою, сестричкою. Вона більше організовує, можна сказати. Він слухняний був. Він може там боявся по даху лазити, «войнушки» грати на даху багатоповерхового будинку. Але сказала сестра грати «войнушки» – і вони грали. Як мені це сказали. Зазвичай вона організовувала: «Толя, пішли». В буду собачу – значить в буду собачу. На кришу – значить на кришу», - згадує мати.
Сестра загиблого Анатолія Горбаченка каже, що брат добре знав історію і чому росіянам не місце на українській землі.
«Він дуже любив історію. І напевне ідеологічно він був більше підкований, ніж я. Він більше знав – де, хто, кого. І чому потрібно забрати русню з нашої землі», - каже Лариса Горбаченко.
Як почалося повномасштабне вторгнення Анатолій одразу пішов до військкомату, розповідає мати загиблого.
«Так сталося – почалась війна і він насамперед пішов у військкомат. Йому сказали: «Йди в тероборону». Він тут в теробороні був по селі. Прийшли з військкомату, сказали, що їм треба на штаб інженера. Я кажу: «Це обов’язково?». «Ну нам дуже треба інженера на штаб». Я не стала перечити. Мені треба було просити їх, казати, щоб лишили», - жалкує матір.
Лариса Горбаченко, мати загиблого військового, згадує слова свого сина.
«Як мені син казав (він любив дуже історію): «Мамо, ти знаєш, я перечитав історію. За всю історію, відколи Україна є, кожних двісті років, то росіяни, то хозари і як вони там називались раніше – мають напасти на нас, отримати добре. А потім приходять і розказують: «Ми ж ваші брати, ми ж хороші, чого ж ви нас не любите?» Цей раз буде так само. Повір, ми їх виженемо звідси. Їх тут не буде», - розповіла мати.
Що відомо
- У Деражні попрощались із загиблим захисником Анатолієм Горбаченком
