Перейти до основного змісту
"Два тижні прожили в укритті, перш ніж поїхати в Хмельницький", — переселенка з Харкова

"Два тижні прожили в укритті, перш ніж поїхати в Хмельницький", — переселенка з Харкова

"Два тижні прожили в укритті, перш ніж поїхати в Хмельницький", — переселенка з Харкова
. Фото: Суспільне Хмельницький

Харків’янка Марина Федевич після того, як разом з дітьми прожили майже 2 тижні в укритті, вирішила евакуюватися з міста. Потяг привіз родину до Хмельницького. Тут сім`я знайшла тимчасовий прихисток та життя без щоденних обстрілів та вибухів.

"Немає такої пігулки, яку даси і все пройде. Психологічно всі, звичайно, надламані", — каже жінка.

Харків’янка Марина Федевич згадує, як 24 лютого вона разом з дітьми прокинулася від гучних вибухів.

"Два тижні прожили в укритті, перш ніж поїхати в Хмельницький", — переселенка з Харкова
Марина з дітьми. Фото: Суспільне Хмельницький

"Звісно, була паніка, яка ж ще реакція. Паніка та все. Діти прокинулися. Куди тікати? Ніхто нічого не знав. Ну, зрозуміло, хапали речі й куди? У нас поряд школа, і ми розуміли, що треба бігти в укриття", — пригадує Марина.

Так родина Федевич прожила в укритті майже 2 тижні. Додому забігали на 2 години, щоб помитися та щось приготувати поїсти. Потім — знову в укриття. Втім, життя у холодному та сирому підвальному приміщенні далося в ознаки, — розповідає Марина.

"Як ми не одягалися, не вкривалися якимись пледами, але все одно всі почали хворіти, кашляти. Тим паче у підвалі там і пил, таке ось. Ну, не обладнані підвали були", — каже харків'янка.

То ж родина зібрала мінімальний набір речей та виїхала з міста евакуаційним потягом. Він привіз харків`ян до Хмельницького. Тут вони знайшли безкоштовне житло в хостелі для переселенців.

"Два тижні прожили в укритті, перш ніж поїхати в Хмельницький", — переселенка з Харкова
Тимчасове безкоштовне житло. Фото: Суспільне Хмельницький

"Тут спокійно. Ми можемо вийти гуляти вільно. Кудись у парк, до озера сходити. Прогулялися, і вони навіть не думають, що десь щось може сюди прилетіти та бігти. Бо знаємо, що там скрізь бахкає і ми біжимо стрімголов, бо нам треба швидко сховатися", розповідає Марина.

"Спокійніше, краще стало. Бо вдома, там у нас спочатку стріляли у нас. Там о 5 годині почали в перший день ж. Але тут краще. Просто не стріляють, все спокійно. Але додому все одно хочеться", — 10-ти річний Єгор розповідає: хоче повернутися додому.

Наразі Марина Федевич займається влаштуванням своїх синів до школи та дитячого садочку. Каже: хоче, щоб вони жили тут повноцінним життям, допоки в їхньому Харкові не наступить мир.

Авторка — Олена Коновалова.

Читайте також

  • Харків'янка-переселенка допомагає тимчасово переміщеним особам з адаптацією в Хмельницькому
Топ дня
Вибір редакції
На початок