Машини для ЗСУ з-за кордону переганяє голова Нетішинської громадської організації "Родинний простір" Наталія Коваль. Окрім того, жінка возить на передову й передачі бійцям від рідних. Подробиці Суспільне дізнавалося.
На позашляховику, призначеному для ЗСУ, Наталія Коваль під’їжджає до волонтерського центру. Автівку відразу завантажують пакунками і коробками батьки бійців, котрі на фронті. Мама одного з бійців, Лариса Тарасович, також принесла посилку для сина. Розповідає: "Передачу хочемо передати для свого сина, який є бійцем 68-ї Єгерської бригади. Дякую Наталі, що вона туди їде неодноразово. Слава Богу, що є такі люди".
Наталія Коваль каже: далі вона вирушає на Схід, аби відвезти усе зібране на передову. Зазвичай, розповідає, їздить туди раз на тиждень. А ще, додає, власноруч приганяє машини для ЗСУ з-за кордону: "Раз на тиждень я виїжджаю за кордон, ми звідти приганяємо машини в Україну. В різні бригади ми їх віддаємо. Наприклад, ця машина йде в 57-му бригаду це Сєверодонецьк. І машини в нас так розходяться. До нас звертаються з Хмельницької області, Рівненської області. Були посилки, які через мене передавали безпосередньо з Ужгорода, наприклад".
Перша потреба – це тепловізори, біноклі, приціли, рації, які зараз дуже важко правда дістати, каже Наталія.
На запитання, що передають, зазвичай, батьки, Наталя відповідає: "Батьки передають багато амуніції, бо коли позиції згорають, то вони, фактично, залишаються в тому, в чому були. Доводиться докуповувати форму, розгрузки. А ще тактика, щось дуже-дуже дороге. Наприклад, тепловізори чи дрони. І плюс продукти харчування, в форматі сухпайка".
З фронту Наталія також приїздіть не з порожніми руками. Каже, бійці передусім передають свої обійми рідним та близьким.
"Іноді передають записки, листи особисті дружинам чи сестрам, або дітям. От в мене було таке, що я привозила і роздавала конверти", - каже волонтерка.
Жінка розповідає: сама отримує моральне задоволення від емоцій бійців під час передачі пакунків.
"Всі вони абсолютно щасливі, вони раді когось побачити, вони розпитують: "Що там в місті? А що там на великій землі? І що там в Україні відбувається?". Тобто, у них дуже мало спілкування з цивільними людьми, і тому вони просто дуже радіють. Хлопцям дуже важливо отримувати передачі. Батькам і родичам дуже важливо мати з ними хоча би отакий зв’язок, через мене".
Читайте також
- "Не вистачає рук": у Хмельницькому потребують допомоги у плетінні сіток
- На Хмельниччині активісти з Луганщини покращують умови життя для переселенців
