У сільській садибі волонтера Миколи Поліводи наразі мешкають 11 людей. Це господарі з двома дітьми та люди, які перебралися на Хмельниччину з окупованих територій, гарячих точок і які тепер самі допомагають жителям захоплених ворогом населених пунктів та вимушеним переселенцям.
За словами Миколи, вантажі везуть волонтери релігійних громад: православної, католицької, протестантської.
"Якщо допомога потрібна біженцям, які тут, то даємо їм такі пакунки, де, в принципі, включено від медицини до харчів. Нам важливо, щоб потрапляло туди, куди треба. Ця ситуація нас об’єднує. Не можу сказати, що це безпечно, але ми намагаємось їхати колонами. Їхали в Чернігів, над нашими машинами завис дрон. Військові дали команду вибігти з машин і залягти в лісах", - говорить чоловік.
Дружина Миколи Ольга місяць тому народила другого сина. Жінка каже: підтримує чоловіка в його намаганнях допомагати людям у біді, але хвилюється за Миколу, коли той в дорозі. А в дорозі він, з її слів, через день, а то й щодня.
"Я підтримую свого чоловіка у цих всіх його справах насправді і я дуже тішуся, що Бог подарував мені саме такого чоловіка. Я рада, що ми можемо чимось послужити іншим людям". - говорить жінка.
За її словами, зараз у будинку мешкають 11 людей, з них троє дітей, четверо жінок, четверо чоловіків та кішка. Її господиня Оксана Остапенко розповідає, своє місто залишали під обстрілами, але залишити домашню кішку не могла.
"Це вона попала, бідненька, в катастрофу, воєнні дії. Синячок в неї, розрізик під оком. І куди ж її? Не кинеш, нічого", - розповідає Оксана.
За її словами, в неї з чоловіком залишилися в окупованому Херсоні родичі, а також квартира й дача.
"І ми лишилися без нічого. Виїхали і не знаємо, як нам туди повернутися, як нам туди попасти. Дуже переживаємо за тих людей, що там лишилися, родичі лишилися, не можуть виїхати, голодують, гуманітарку російську відмовляються брати. Продукти дуже дорогі. Яйця - 75, цукор по 100 гривень", - говорить жінка.
Усі вимушені переселенці, розповідає Микола, також стали волонтерами. Сам він – каже – допомагав сиротам з дитячих будинків Донеччини з 16-го року. За його словами, живуть усі 11-теро в одній хаті мирно, жінки по черзі куховарять, впорядковують територію. Микола ділиться своєю мрією в час, коли в Україні запанує мир.
"Хотів би створити центр для дітей-сиріт, які виходять з дитячих будинків, щоб вони могли тут навчатися, перебувати в сім’ї, щоб їх адаптувати до дорослого життя", - каже чоловік.
А поки, каже, збирається знову в дорогу, на схід, з гуманітарним вантажем.
