Фотограф та власниця хмельницької фотостудії Вероніка Ковальчук з чоловіком повернулися до звичного графіку роботи, щоб заробляти гроші для родини, сплачувати податки і наповнювати бюджет громади. За її словами, починають вони працювати після перерви із оновленого проєкту "Нескорені". У чому він полягає, розповість Суспільне.
Однією з перших на фотосесію прийшла хмельничанка Вікторія. Стилістка Тамара Яніна підбирає їй зі своєї колекції старовинного одягу сорочку й спідницю. Усе автентичне, ручної роботи, і обовязково - коралі та вінок із квітів. Вікторія каже: "Я одягала, коли ходила на українські народні танці 8 років. Мені таке вбрання до душі, і взагалі це український символ. Це наша душа і серце. Це будуть і мережі, і буде згадка на все життя".
Усіх проєктантів фотографують в українських народних строях із колекції Тамари Яніної. У ній, розповідає стилістка, більше 40 вишитих сорочок з різних регіонів України.
"Ні в якому більше одязі люди не є такі гарні, як в старовинних сорочках. Це має жити, це має відтворюватись, це має відшиватись. Не головне вдіти людину в гарний одяг. Приходять люди і починають одразу розпитувати: а що це? А де це? А звідки? А скільки років - найпопулярніше запитання. І це набагато важливіше, ніж просто фотосесія і фотографія", - каже Тамара Яніна.
Колекціонерка каже: у фотостудії немає лише однієї сорочки з колекції. Вона для жінки дуже цінна, бо бабусина. Розповідає, що бабусі ту сорочку вишила сестра, яка була на засланні в Сибіру: "І вона там її вишила, сшила докупи і сюди прислала моїй бабусі. То моя бабуся казала: ще як дівкою була, ходила в ній запрошувати на весілля, і так, слава Богу, збереглась".
Проєкт "Нескорені", розповідає його авторка, фотограф та власниця фотостудії Вероніка Ковальчук – це про сильних духом, яких не підкорити ворогам. Саме такими є українці, каже Вероніка: "Зараз, на мою думку, саме час для того, щоб показати всім красу української нації, силу нашого духу і показати всім, що Україна непереможна не тільки нашою силою, а й нашим нутром. Я можу сміло це заявити і сказати голосно, що українки - це найгарніші дівчата в світі, і це правда".
Фотосесія з прокатом старовинного одягу, намиста, макіяжем в мирний час коштувала дві тисячі гривень. Вероніка розповідає: від початку повномасштабного нападу Росії на Україну їхня з чоловіком студія спорожніла, бажаючих фотографуватися не було: "Ми вирішили, що ми будемо робити такий проект і частину коштів висилати на ЗСУ".
Вікторія каже, що коли йшла на проєкт, то знала, що частина її грошей піде для фронту: "Це допомога на ЗСУ, нашим солдатам, і хотілося б теж вкласти свою копієчку на допомогу їм".
Вероніка розповідає: вони з чоловіком могли б просто допомагати бійцям на фронті, та повернулись на роботу, бо родині треба за щось жити, сплачувати комірне, податки й платити за оренду приміщення. Тому, каже, повернулися до роботи: "Фотографія завжди несе в собі такі щирі, радісні емоції. А війна - тут радості не те, що мало, її нема. Було дуже важко переступити цю межу і побороти в собі цей бар’єр, щоб почати все ж таки знімати".
За її словами, у неї вже народжується ідея започаткувати новий проєкт для вимушених переселенців.
