Третина пацієнтів Хмельницької міської дитячої лікарні – вимушені переселенці. Про це розповіла директорка лікарні Наталя Зимак-Закутня. За її словами, їхня кількість щодня зростає. Як працює Хмельницька міська дитяча лікарня в умовах воєнного стану, знає Наталя Сідова із Суспільного.
Чотирирічного Давида сьогодні перевели із реанімації до палати в хірургічному відділенні Хмельницької міської дитячої лікарні. Його мама Жанна розповідає: "Моєму сину чотири рочки. Якраз на день народження йому робили операцію, тому що був гострий апендицит. Я перший раз в Хмельницькому, я взагалі жодного разу тут не була. Всі з таким розумінням ставляться, що я навіть не очікувала. Якщо чесно, я дуже боялась, бо незнайоме місто, воєнний час, операція, все це, і я дуже вдячна Богу, що ми опинились зараз тут".
За словами Жанни, її сім’я приїхала на Хмельниччину, рятуючись від війни: "Ми приїхали з Бучі. 24 лютого о сьомій ранку я встала, щоб збиратись на роботу, і почула сильні вибухи. Це вже починали бомбити Гостомель. І десь вже о 12 годині, мабуть, над нами почали літати літаки воєнні. Ми виїхали ввечері".
Надія разом із однорічним сином Микитою опинилась в Хмельницькій міській дитячій лікарні після дорожньо-транспортної пригоди: "Ми з Києва. Перші два тижні з початку війни були вдома. Стало неспокійно, вирішили переїхати на західну Україну. Їхали, в дорозі потрапили в ДТП – водій не впорався з керуванням і влетів в нашу машину. Були з чоловіком і дитинкою".
Микита три дні був у медикаментозному сні, розповідає Надія: "Малий вже починає оговтуватися. В дорослій лікарні зараз чоловік перебуває з переломами ніг, в малого голова травмована. Перевели вчора з реанімації. За п’ять днів до аварії він почав ходити, а зараз йому навіть важко на животик перевернутись зі спини, але я думаю, що все буде добре".
За словами директорки Хмельницької міської дитячої лікарні Наталі Зимак-Закутньої, третина їхніх пацієнтів – вимушені переселенці: "Це дітки з їхніми батьками. І їхні проблеми не можна розділити на дитячі і дорослі. В нас є хлопчик, який отримав вогнепальне поранення. Але коли вони (російські солдати-прим.авт) зрозуміли, що зробили, і намагались дитині надати допомогу, дитина відмовилась, сказавши, що з їхніх рук допомоги не потребує. На щастя, зараз дитина прооперована, і ми знаходимося на етапі подальшої реабілітації".
Медична директорка Хмельницької міської дитячої лікарні Катерина Дем’яник каже, що кількість звернень із запущеними хворобами щодня зростає: "В нас є дитина, яка тривалий час лікувалася, навіть спочатку не зверталися за допомогою, а потім отримали допомогу в районі. Коли вже приїхали на консультацію до спеціаліста, то вони потребували масштабного оперативного втручання, яке раніше нпотребувало б транспортування дитини у Київ. Оскільки зараз ми не маємо такої можливості, то таке оперативне втручання ми були зобов’язані провести і провели в нашій лікарні".
Аби бути відкритими для складніших випадків, нині більшість допомоги в лікарні намагаються надавати амбулаторно, каже Наталя Зимак-Закутня: "Стаціонар, переважно, надає невідкладну допомогу, і в тих випадках, де відкладення з наданням допомоги може привести до погіршення стану".
