На території Хмельницького міського кладовища поблизу села Шаровечка – сотня дитячих безіменних поховань. Цим сектором, розповідає начальник Хмельницької міської ритуальної служби Сергій Бортник, опікується місцева спілка ветеранів Афганістану. Каже, доглядають за могилами вже понад 20 років. Про ініціативу ветеранів детальніше у матеріалі Суспільного.
У секторі №58 міського кладовища поблизу Шаровечки - дитячі могили з табличками "Сирота". Їх встановили ветерани Афганістану з міської спілки, розповідає її голова Юрій Випірайленко. Додає: " Так вийшло, що Микола Приступа і правління нашої організації вирішили взяти шефство над цим сектором. Щороку, понад 20 років, ми перед Великоднем тут прибираємо, нові таблички ставимо, землю насипаємо на могилки, щоб не зникли після дощів".
Таблички власноруч почав виготовляти 22 роки тому їхній спілчанин Сергій Галабей, який розповів: перед поминальними днями прибирали поховання родичів та натрапили на безіменні дитячі могили - неприбрані й невпорядковані. Каже, там був пустир: "Вони там як хоронять, там же ні табличок, нічого нема. Номер, і все. Ну, а що туди поставиш? Хрест не поставиш, вони ж нехрещені".
Начальник міської ритуальної служби Сергій Бортник каже, що за безіменними сирітськими могилами довго ніхто не доглядав. Додає: "Ті хрести, які там були, зогнили, і на місці взагалі нічого не залишилося, лише записи в наших книгах, що там дійсно є поховання".
Коли саме тут з’явився цей дитячий сектор для сиріт, рік встановити важко, говорить працівник Олег Майстер: "Дітей-сиріт у 1994-95 роках почали ховати в окремому секторі. До того їх ховали в різних секторах разом з іншими дітьми. Це були безіменні могили".
Краєзнавець Сергій Єсюнін розповідає про такі поховання в 1990-х та до того часу: "Та система, вона була ще такою, що приховували факти дитячої смертності. Тому це, звичайно, впливало на показники, можна було отримати догану. Я думаю, що навіть в архівах навряд чи збереглися такі дані".
Директорка обласного спеціалізованого будинку дитини Катерина Горин розповідає: в заклад після народження потрапляють діти з важкими вродженими патологіями, інколи несумісними з життям, та смертність в закладі невисока, і її не приховують.
Юрій Випірайленко каже: відколи сектор упорядковують, люди його не минають. "На цих могилках, коли на Великдень сюди до родичів приїжджаєш, теж і пасочку хтось покладе, і цукерку, квіточку чи іграшку. Більше з’явилося пам’ятників, раніше їх не було майже. Я не знаю, з чим це пов’язано. Але бачу, це маленькі діти - місяць, два місяці, кілька днів прожили, можливо, усиновлені з будинків дитини".
Сергій Галабей каже: не раз навідувався в будинок дитини, виготовляв меблі, робив ремонти, а одного разу зібрав друзів, щоб ті стали хресними дітям. "Цілу групу в будинку дитини похрестили. Я вам скажу, через рік жодної дитини не залишилося. Всіх розібрали", - додає чоловік.
Юрій Випірайленко розповідає: спілчани прибирають за похованнями гуртом. Каже, після цього отримують духовне заспокоєння. За його словами, на допомогу підключаються й комунальні служби міста.
