Хмельничанка Світлана Делікатна колекціонує старовинні вишвані сорочки з різних районів Хмельницької області та регіонів України. Зараз у її колекції-близько 60-ти жіночих, чоловічих та дитячих сорочок: повсякденних, святкових та весільних. Та на цьому вона не зупиняється. Каже-її колекція ще не повна.
Вишиваний старовинний одяг – каже хмельничанка Світлана Делікатна - захопив її давно своєю природністю та майстерністю вишивальниць.
Перші вишивані сорочки в колекції були з Вінничини.
"Все збережено. Я починала з Вінницьких, вони різнокольорові, є навіть колір бордо. Вона виглядає шикарно. В них все з ромбів. Ромби-символ плодючості. А ця-хрестиком, але зверніть увагу, наскільки він мілкий."
В колекції-сорочки, вишиті гладдю й хрестиком. За чим-каже Світлана-можна частково визначати й вік сорочки.
"Точно хрести-не українська вишивка, бо хресту 150 років, а українці вишивали раніше. Від 1856 року хрестик зайшов і поселився надійно. Бо це просто: є схемка, перемальовуєш чи перешиваєш. Тут вже треба мати хист художника, щоб вишити такі букети."
У колекціонерки є сорочки з різних районів Хмельницької області. Для себе вона виокремлює роботу вишивальниць Новоушицького району.
"Я найбільше люблю Новоушицький район-шикарний малюнок, стримана кольорова гама. Я ношу вкорочені. Вони гарно виглядають з банальною чорною спідницею або джинсами."
Хмельницька область-Поділля й Волинь. Давній одяг їхніх жителів різниться усім-каже колекціонерка. Для сорочок Волині-таких, як зі Славутського району-характерні комірці та непритаманні Поділлю візерунки.
"Занизування-це більше навіть ткацтво: вечір-і є рукав. Ці півники-до цього я ніде не бачила на сорочках півників, алілії-символ чистоти."
Світлана розповідає: купує речі для своєї колекції, коли має змогу. Зараз має близько 60-ти сорочок: жіночих, чоловічих, дитячих, які носили кожного дня, на свято, в піст, одягали на весілля. Та однієї сорочки-каже колекціонера-в неї нема: вишитої синіми або синіми й зеленими нитками. Такі носили лише в Зінькові Віньковецького району та ближніх до нього селах. Сорочок, вишитих саме в таких кольорах, вона не зустрічала більше ніде.
"Я думаю, це особливість одного села. Бо в них і хустки сині й зелені, це ж модниці підбирали все в одній кольоровій гамі, а як інакше?"
Зіньківські сорочки вишивали синіми нитками. Допускалися ще зелені.
"В нас окремий візерунок, крій, вишивка. Це притаманене тільки для Зінькова. Ніде нема більше такого. Я вже казала: якщо хтось десь знайде, повідомте", - розповідає співзасновниця «Клубу хранителів історії Зінькова», вчителька основ християнської етики та трудового навчання Зінківського НВК, членкиня Національної спілки краєзнавців, Валентина Когут.
У музеї Зінківського НВК є й сорочка, яку вишивали 200 років тому. Щоправда, природні барвники від часу змінили колір. 71-річна жителька Зінькова Ніна Жук, який вишиває з 13-ти років, каже: жінки в містечку мусили мати традиційну вишивану сорочку. Хоча майстрині інколи змінювали правила. ЇЇ мати вишивала гладдю, та не руками, а швейною машинкою.
"Обичною швейною машинкою-лапку знімала і так вишивала. Традиційні сині, зелені, ну ще добавила сіреньового."
Ніна Жук з 2003-го року на пенсії. Відтоді торгує в місцевій крамниці і має можливість вишивати. Жінка розповідає: вишиває все, що їй замовлять, і нитками, і бісером. А замовляють більше не з Хмельницької області та навіть не з України.
"Людям подобається. Я себе не представляю, шоб я нічого не робила. Я дорого неберу-2 копійки за хрестик."
