Кожного дня впродовж року Оксана Мельник з Хмельниччини приходить на могилу єдиного сина. Олександр служив в Азові та загинув 9 жовтня 2025 року. Жінка сіє квіти, які так любив її син, а у дворі досі стоїть його автівка.
Про це жінка розповіла Суспільне Хмельницький.
«Я не можу не прийти до нього. Мені здається, що він чекає на мене. І родина приходить. Часом ми довгенько сидимо. Він любив білі троянди, то бачу, що частенько хтось приносить білі троянди. Хтось знав, що він їх любив».
Олександр Мельник народився 1993 року в селі Тернавка Хмельницької області. Навчався в Івано-Франківську на факультеті фізичної культури.
«Він трохи займався спортом. Підтримував форму завжди. За цей рік скільки разів побувала в його дитинстві. І весь цей час перебираю, дивлюся, згадую. Якби можна було повернути».
Оксана розповіла, 36 років працює вчителькою в школі, тому вдома завжди було багато книг.
«Він їх скидав, то назад складає. Я трохи сварюся, бо він ще малий був, щоб не порвав. Назавжди тут лишилася така фотографія з тими книжками».
Оксана згадала день, коли син повідомив, що йде захищати Україну. Це було 25 лютого 2022 року о 5 ранку.
«Сказав, я прийняв рішення — буду їхати в військомат. Я кажу до нього: «Синочку, ти знаєш, що в нас більше нікого нема.» А він каже: «Знаю, але то має хтось робити». Ми його провели на автобус. Машини їхали з Києва дуже гружені, а він один з рюкзачком. І ми його так відправили на Хмельницький».
Оксана розповіла, там Олександр перевівся в Азов.
«Дуже був гордий, що служив в Азові. Це для нього було дуже відповідально».
Батьки розповіли, Олександр мав звання старшого сержанта та служив у розвідувальному підрозділі. Пригадують, як їх син врятував побратима з суміжного підрозділу, правильно наклав турникет.
«Саша дав йому телефон. Він подзвонив до мами, сказав, що поранений і в нього все добре. А потім, як в лікарні стан його стабілізувався і вдалося навіть ногу врятувати, то він тоді дякував».
Останнє повідомлення, яке надсилала Оксана, син не отримав. Жінка знала, що Саша йде на завдання.
«Якщо він був на завданні, то просив молитися. Мені так легко молилося. Я, звичайно, молилася як за живого, щоб Бог беріг його, щоб дав йому охорону, захист. Я не знала, що його вже немає».
Наступного дня їй подзвонив командир.
«Починає, що Мерс, що він між нами, піратами, між нами азовцями, він відповідальний. Вже дуже хвалив його. І я розумію, що це. Кажу: «Що сталося?» А в думках: хоч би поранений. Кажу: «Поранений?». Він каже: «На жаль».
Оксана завжди сіяла багато квітів біля будинку, їх дуже любив її син.
«Минулого року я їх не викопала. Думала, вже не зможу до квітів повернутись. Але з червня почала потрошечки-потрошечки. Біля бордюрів дуже любив, щоб сіяти чорнобривці».
Батьки пригадують, син часто робив їм подарунки.
«Заробив першу зарплату і привозить мені таку сукню. О, я так ним парадувала. На 30 років подружнього життя він нам такий подарунок зробив — альтанку. Ніби всі хотіли, а подарунок вийшов від Саші».
Батько Олександра Микола розповів, син завжди мріяв про автівку. Від марки машини і його позивний — «Мерс». Дуже пишався, що заробив на нього сам.
«Три роки він був в Польщі. Я за ним виїхав і він каже, тату, вже завтра їду по автомобіль собі. Так з товаришем він поїхав і взяв собі цього Мерседеса».
Сьогодні автівка стоїть на подвір'ї. Продати батько його не наважується. З його слів, сам навчається їздити.
«Куди б він не їхав, все брав мене з собою. Хотів, щоб я десь з цього села виїхав, щось побачив. В Київ до хлопців в госпіталь дуже багато разів їздили. Встигнути б все зробити, але війна обірвала все».
Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах. Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
