Козацький хрестКозацький хрест — це рівносторонній хрест із розширеними кінцями (типу "лапчастий"), який вважається одним із найдавніших українських сакральних оберегів. Це офіційний символ запорозького козацтва, українського лицарства та Збройних Сил України. стоїть на городі родини Маремухів у селі Лісоводи на Хмельниччині. Його встановили у 1772 році під час епідемії чумиЧума — це гостре особливо небезпечне інфекційне захворювання. Вона передається людині від інфікованих бліх та гризунів, а найнебезпечніша легенева форма — повітряно-крапельним шляхом від хворих людей., яка тоді була на Поділлі. Особливістю пам’ятки є двомовні написи — польською та старослов’янською Старослов'янська мова (або староцерковнослов'янська) — це найдавніша писемно-літературна мова слов'ян. Вона виникла в середині IX століття (близько 863 року) завдяки просвітителям Кирилу та Мефодію, які створили першу слов'янську абетку (глаголицю, а згодом кирилицю).мовами.
Хто похований у могилі XVIII століття Суспільне Хмельницький розповів історик Дмитро Полюхович.
Житель села Лісоводи Ігор Маремуха пояснив, що це не просто хрест звідкись привезений.
"Це справжня могила. Бабуся розповідала, що цей хрест дуже давній, 1772 року. Казала: якщо його ніхто не чіпав, то нехай стоїть, адже він простояв ще 200 років до нас. Я тоді був малим. Тут був город, а садка не було. Не знаю, що тут було раніше. На сусідній ділянці, коли копали погріб, знайшли людські кістки. Кажуть, що тут було кладовище. Що з тими рештками сталося далі, не знаю — їх перепоховали".
За словами історика Дмитра Полюховича, цей хрест є унікальним серед відомих в Україні.
"Це унікальна пам’ятка історії з двох причин. По-перше, це поза цвинтарний чумний хрестЧумні хрести — це монументальні кам'яні хрести, які встановлювали на згадку про страшні епідемії (моровицю), переважно у XVII–XVIII століттях. Вони слугували охоронними символами та надгробками над місцями масових поховань жертв чуми.. По-друге, такі хрести є доволі рідкісними пам’ятками — в Україні відомо близько 20".
Історик розповів, що у XVIII столітті на Поділлі було кілька спалахів чуми. Під час епідемій, щоб не поширювати інфекцію селами чи містечками, померлих часто ховали поза цвинтарями — зазвичай неподалік від житлових будинків.
"Зазвичай ставили дерев’яні хрести, які не збереглися до наших днів. Селяни, як правило, шанують чумні хрести, і вважається гріхом їх викидати".
Дмитро Полюхович зазначив, що цей хрест є цікавим за своєю формою.
"Більшість поза цвинтарних хрестів У контексті української традиційної культури фраза «поза цвинтарних хрестів» (або «поза хрестами») описує поховання людей, які не могли бути відспівані та поховані за канонічною християнською традицією на освяченій землі кладовища.у наших краях мають хрещату форму, коли кожне рамено має окремий вигляд хреста. Натомість тут бачимо козацьку форму".
Ще одна відмінність цього хреста від інших "чумних" — двомовні написи на ньому, пояснив Дмитро Полюхович.
"Є написи староукраїнськоюСтароукраїнська (або руська) мова — це писемно-літературна мова XIV–XVIII століть, яка була офіційною в канцеляріях Великого Князівства Литовського та Молдови. Вона виступає прямим предком сучасної української мови та відзначається унікальною лексикою, граматикою й давньою писемністю. та церковнослов’янськоюЦерковнослов'янська мова — це слов'янська літургійна мова, яку використовують для богослужінь і релігійних текстів деякі православні та греко-католицькі церкви. Вона є писемно-літературною мовою, що розвинулася на основі найдавнішої старослов'янської мови під тривалим впливом живих розмовних мов. мовами, а також польською: "Здесь спочиваєт раба божія Горбачиха со своими младенцами". І померли вони, дата дана церковнослов’янською, але переводиться 1771-й рік. Двомовних хрестів XVIII століття в Україні загалом не зафіксовано".
Зі слів історика, з іншого боку хреста напис польською.
"Одна з позначок у вигляді "Х" означає "ксьондзКсьондз (від пол. ksiądz) — це католицький священник. В українській мові, особливо в західних регіонах, це слово також часто використовують у розмовному мовленні на знак поваги до духовних осіб.". Тобто з одного боку є згадка про православну церкву, з іншого — про католицького священника. Це досить незвично. Також польською мовою міститься заклик прочитати молитви "Богородице Діво" та "Отче наш".
У XVIII столітті, зазначив Дмитро Полюхович, усі шлюби укладалися в храмах. Якщо подружжя належало до різних конфесій, то зазвичай жінка переходила до конфесії чоловіка.
"Греко-католикиГреко-католики — це християни, які належать до Східних католицьких церков візантійського обряду. Вони визнають Папу Римського як верховного лідера та дотримуються католицьких догматів, проте їхні богослужіння, обряди та традиції є такими ж, як і в православних. офіційно вважалися католиками так само, як і римо-католикиРимо-католики (представники Латинської церкви) — це найбільша частина Католицької церкви, яка підпорядковується Папі Римському. Вони становлять західну гілку християнства, налічуючи близько 1,5 мільйона вірян в Україні, і живуть за новоюліанським та григоріанським календарем., але мали власний обряд. Тому, в принципі, вони могли вінчатися без переходу до іншої конфесії. Тут, імовірно, йдеться про змішану сім’ю".
Історик Дмитро Полюхович розповів, що до приходу на Поділля Російської імперіїРосійська імперія — це абсолютна (а пізніше дуалістична) монархія, що існувала з 1721 по 1917 рік. Вона охоплювала величезні території у Східній Європі, Північній Азії та частині Північної Америки. наприкінці XVIII століття міжконфесійних конфліктів між українцями та поляками не спостерігалося.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
