Михайло Ніколайчук — водій автобуса з Ізяслава, що на Хмельниччині. 32 дні він возив працівників ЧАЕС на роботу після Чорнобильської катастрофи, яка сталась 26 квітня 1986 року.
Своїми спогадами чоловік поділився з Суспільне Хмельницький.
У березні 1987 року, через рік після Чорнобильської катастрофи, 31-річний водій автобуса Михайло Ніколайчук відправився до Чорнобиля разом з іншими ліквідаторами, водіями та слюсарами.
"Нас зразу викликали у військомат. Кажуть: хлопці, я вас прошу поїхати допомогти ліквідувати це все, бо якщо не захочете зараз, вас відправляють на місяць, то поїдете на 6 місяців. Ми розуміли, на що йшли. Ще були молоді, не відчували того страху".
Чоловік пригадує, як під’їжджали до Чорнобиля.
"Враження не у всіх, мабуть, були однакові. Тому що там така місцевість, що всюди вода. Нас туди везли рано — туман. І думки вже тоді такі були, що то є радіація".
Михайло поділився — чим ближче під'їжджали до Прип'яті, тим менше зустрічали людей дорогою.
"Бачили, що бігали коні, ходили корови, собачки. А так, населення все було відселено на той час. Враження — порожнеча. Моторошно трохи було. Кожен по-своєму сприйняв побачене. Вже коли почали працювати, то якось менше на те все звертали увагу. Було таке завдання — людей завезти, привезти".
Михайло возив працівників, які обслуговували робочі реактори.
"Забирали з роботи, привозили в Чорнобиль. Вони пересідали в інші автобуси, бо ми вважалися "на брудному плечі", а ті вже були на "чистому плечі".
Чоловік розповів про засоби захисту, які видавали для роботи.
"Захисні маски, які видавали людям від коронавірусу, такі були. І все. І дозиметрЦе прилад для вимірювання дози або потужності іонізуючого випромінювання (радіації)., який не працював".
Михайло пригадав, жив із колегами у будівлі покинутого дитсадка. До робочих автобусів їх довозили.
"Це автобус, що мав дозвіл в'їжджати сюди до житлового приміщення. Бо нашим автобусам не дозволялося в'їжджати в місто".
Зі слів чоловіка, автобуси мили дуже ретельно. Техніку, що виходила з ладу, “хоронили” у селі Копачі.
"Така жолобина глибока. Весь той транспорт, який вже не міг експлуатуватися, всі їх туди звозили. Загортали все у той рів".
Інколи Михайло возив жителів, що покинули свої помешкання в Прип'яті після аварії, та повернулись по особисті речі.
"Там чергувала міліція. Відкривали огорожу, тому що все загороджене було, так як "зона". Під електрикою. І чергував БТР Бойова броньована колісна або гусенична машина підвищеної прохідності.з кулеметом, але все одно лізли туди грабіжники. Грабували килими. Хто що міг".
Чоловік розповів, люди не розуміли, що таке радіація, тому намагались забрати з собою все цінне.
"Завезли ми 30 людей. Черговий міліціонер відкривав під'їзди. Люди йшли по квартирах. Хто що міг брав. Не перевіряли. Але при виїзді міліціонер перевіряв, що можна взяти, а що — не можна".
Зі слів Михайла, загинули всі земляки, котрі їздили з ним на це завдання. Залишився лише він та один тяжко хворий колега.
"Це така біда. Це не те, що летить снаряд, що людина може десь сховатися. А це — не бачите нічого. Все в повітрі. Ті, хто йшли в перших рядах, особливо пожежники, не думали, що таке може бути. Дай Боже, щоб наші діти не бачили такого".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
