Сьогодні, 15 вересня, у Хмельницькому попрощалися із загиблими воїнами — 32-річним Володимиром Щецінським та 36-річним Олексієм Антонюком.
Володимир Щецінський — з багатодітної сім’ї, двоє його рідних братів також військовослужбовці. Герой родом із села Дашківці. Як Суспільному розповіла його однокласниця Марина, з однокласниками мали відзначати 15 річницю із закінчення школи.
"Володимир ще з дитинства дуже великим майстром був. Все вмів полагодити і з нічого завжди робив такі шедеври, що дивувалися, де воно все береться. І от це вже всі раділи, що Вова одружився — і сім’я, будуть дітки , а тут таке страшне горе прийшло".
Служив Володимир у стрілецькому батальйоні водієм, мав проблеми зі здоров’ям, розповів його побратим Максим.
"Ми йому казали — поїдь на медроту. Він — ні, я буду далі служити. Тобто, щоб там десь списатися чи перевестися, то він цього не хотів. Він хотів бути там".
Мріяв про власних дітей, хотів, щоб закінчилася війна, розповів ще один побратим Володимира з позивним "Пророк". Зазначив, для їхнього відділення — це надзвичайно болюча втрата.
"Це — безстрашна людина, це людина, яка могла змінити війну. Якби ви знали, скільки він збив дронів. Це людина, яка прикривала штурмовиків. Я досі не вірю, що його більше немає".
У Володимира Щецінського залишилася молода дружина та велика родина. Загинув герой на Покровському напрямку 11 вересня 2025 року.
У цьому ж храмі сьогодні прощалися із загиблим воїном Олексієм Антонюком. Чоловік народився у селі Пахутинці, що на Хмельниччині. Був веселим та щирим, гарно навчався, любив свою сім’ю, розповіла вчителька Олена.
"Він працював водієм автобуса. Скільки я з ним під’їжджала, він завжди розповідав про свою сім’ю, про своїх донечок, радів, як вона навчається".
Перед смертю поховав побратима, розповів друг Сергій.
"Був ще 30 серпня. Була у нього відпустка 18 діб, то він приїхав сюди. Зідзвонилися, він вийшов, каву пили, то казав, що їде в Дубно, бо побратим з 10 бригади загинув. Через декілька днів приїхав і поїхав вже на позиції і 20-го загинув".
Олексій був мобілізованим наприкінці 2024 року, служив у саперних військах. До мобілізації працював поліцейським, згодом — водієм маршрутки, розповіла його тітка Галина.
"Він ніби відчував. Казав, що тьоть Галя, я не боюся померти. Треба буде — я піду, куди треба. Я просто боюся, що мої діти будуть страждати. Він зі своїми побратимами поїхав на завдання, де попали під обстріл. Він та ще його один побратим згоріли в машині".
У Олексія Антонюка залишилися дві доньки, вагітна дружина, батьки та брат. Поховали героїв на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
