29 серпня в Україні вшановують пам’ять воїнів, які загинули у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність держави. У Хмельницькій громаді говорять не лише про трагічні сторінки Іловайська, а й про нові традиції вшанування — від щоденної хвилини мовчання до створення Парку Героїв і віртуальних меморіалів.
Про це в етері Українського Радіо Хмельницького розповіли ветеранка, директорка КЗ "Ветеранський простір" Хмельницької міської ради Катерина Луцик та медійниця ГО "Захист-об’єднання волонтерів" Наталія Кошай.
"Хочу розпочати з фрази (загиблої бойової медикині, журналістки Суспільного) Ірини Цибух: "Суспільство формує пам'ять, чи пам'ять формує суспільство?" Як на мене, це дуже вдала фраза, і я, напевно, схиляюся до другого варіанту, адже насправді саме зараз ми пам'яттю формуємо наше суспільство", — зазначила Катерина.
За її словами, ми говоримо зараз про те, що в нас війна триває і ми маємо щодня пам'ятати завдяки кому ми живемо, п'ємо каву, йдемо на роботу і маємо можливість просто проживати кожен день. Ми часто виходимо на хвилину мовчання разом з колективом. І ми популяризуємо це.
"Моя мрія, щоб хвилина мовчання — це було те, що ми робимо щодня, завжди, неважливо, де ми перебуваємо. Чи ми дома, чи ми на роботі, чи ми їдемо, чи ми йдемо — ми знаємо, що наш день ми маємо розпочати з поваги й пошани тим, завдяки кому ми живемо цей день. І далі йти продовжувати своє життя", — пояснила Катерина Луцик.
Про які події ми згадуємо 29 серпня
Наталія Кошай розповіла, 29 серпня символічний день для України — День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, встановлений згідно з Указом Президента України в 2019 році. В ці дні ми згадуємо Іловайську трагедію, коли багато наших воїнів загинули в той час, коли оголосили "зелений коридор" і їх мали випустити з оточення. Понад 300 воїнів загинуло, більш як 400 отримали поранення, багато зниклих безвісті. І це дійсно дуже велика трагедія сучасної сторінки історії України. Тому в цей день, 29 серпня, ми вшановуємо пам'ять полеглих, зупиняємось на хвилину мовчання, згадуємо імена кожного нашого захисника.
Як у громадах на Хмельниччині формується культура пам’яті загиблих захисників і захисниць у російсько-українській війні, як закладаються основи нових традицій вшанування.
"Ми маємо щодня пам’ятати, завдяки кому живемо, працюємо, п’ємо каву чи просто йдемо вулицею", – розповіла Катерина Луцик, ветеранка та директорка "Ветеранського простору". Наголосила: хвилина мовчання має стати щоденною практикою для кожного – вдома, на роботі чи в дорозі.
Катерина Луцик зазначила, що важливою є тема пам'яті і про це потрібно говорити. Тому що суспільство перебуває на етапі формування цієї культури пам'яті.
"Ми розуміємо, що такої культури і визначеності на національному рівні, до повномасштабного вторгнення в нас не було. Але ми маємо уже затверджений Закон про засади державної політики національної пам’яті Українського народу, який визначає певні поняття, передбачає створення Міністерства культури, пам'яті, який безпосередньо буде цим займатися. Розуміємо, що держава уже задає ту рамку національного рівня. Дуже важливо в цьому контексті говорити про громади, бо від неї залежить, чи це залишиться лише на папері, чи буде реалізовано не тільки один раз на рік, 29 серпня".
За словами Катерини, місце пам'яті — має бути стале місце, яке залишиться на роки після все омріяної перемоги, до якого будуть приходити. Проходячи поруч з яким будем розуміти, завдяки кому. Навіть пробігаючи на роботу, ми просто прикладемо руку до серця, виказавши свій знак подяки і поваги і підемо далі. І тут дуже важливо говорити про зміну меморіалізації. Ми всі пам'ятаємо пам'ятники безіменного солдата, патерналізм, чорні стели, сум та трагедію. Коли ми дивимось на наших загиблих героїв — це переважно молоді люди. Адже зараз середній вік ветерана 27-35 років.
"Це люди, які хотіли жити. Це люди, які прийняли рішення піти захищати і стояти за країну, за кожного з нас. І це мають бути місця, які будуть говорити про їх гідність. Це мають бути місця, які будуть говорити про силу, про волю, але пам'ятаючи ціну. І однозначно ми маємо тут говорити про місця, де буде вказане ім'я кожного, де ми будемо знати ім'я", — зазначила Катерина.
У Хмельницькому прикладом такого підходу став колумбарій, де родини можуть мати місце пам’яті навіть тоді, коли тіло героя неможливо повернути. Також у громаді виділено землю під майбутній Парк Героїв, де планують зібрати різні форми меморіалізації, зокрема алею для зниклих безвісти, розповіла Наталія Кошай.
"У нас є дуже такий показовий приклад, коли тіло захисника не можна повернути, тому що він був убитий на Азовсталі, тіло, на жаль, було спалене. І його мати каже: "Я не можу все життя приходити до Кубів пам'яті на Проскурівській (у Хмельницькому). Я розумію, що Куби пам'яті з центральної вулиці міста заберуть і куди мені приходити. І саме вона була однією з тих перших родин, хто скористався можливістю колумбарію і в пам'ять про свого сина, хоча тіла немає, поклали у цю комірку прапор Азова. І тепер мама має можливість підійти до цієї таблички, помолитися, усамітнитися, віддати шану і повагу до свого захисника", — згадала Наталія.
За її словами, зараз в громаді активно розвивається діалог на рахунок створення "Алеї Надії" для родин зниклих безвісті захисників. Є розуміння, що ще одну центральну вулицю Хмельницького під прапори чи конструкції зайняти не вийде. Тому очевидно, це має бути місце єдиного комплексу, де будуть зібрані більшість викликів війни. У Хмельницькій громаді наразі виділено землю під Парк Героїв. Можливо, це стане саме тим місцем єдиним, де будуть зібрані ці рішення.
Культура пам’яті починається з кожного з нас. Це не лише офіційні дати чи монументи, а й щоденні жести: хвилина мовчання, слова підтримки родинам загиблих, зупинка на вулиці, аби вшанувати кортеж із героєм, який повертається на щиті. Саме з таких речей формується сильне суспільство, що знає ціну свободи.
Авторка: Алла Коломея.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
