Майже пів року у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині працює Центр психосоціальної підтримки "Зелений Ґудзик".
Про його роботу в етері Українського Радіо Хмельницького розповіла директорка Центру Світлана Гумінська.
Як з’явився Центр "Зелений Ґудзик"? Що стало поштовхом?
Я вже давно працюю волонтером, брала участь в різних благодійних програмах. Центр з'явився на запит суспільства, на глибоку потребу людей у безпечному просторі, де можна отримати емоційну підтримку, необхідне тепло, яке зараз потребують усі. Поштовхом стали зустрічі з ветеранами, родинами військових, ВПО. Вони відкривали глибокі теми: втрата, біль, пошук сенсу. Саме з цього всього народилася ідея "Зеленого Ґудзика". Ми працюємо з березня 2025 року.
Що вона означає назва — "Зелений Ґудзик"?
Центрів психологічної підтримки є досить велика кількість. Ми довго обирали назву. Хотілося, щоб це було щось не пафосне, не голосне, а щось таке справжнє. Таке, що говорить не до зовнішнього, а до внутрішнього. Ми зупинилися на такому простому слові, як ґудзик. Чому? Бо це маленька і часто непомітна річ, яка тримає форму. Він тримає одяг, і, якщо замислитись, іноді тримає людину, тому що у військовій формі ґудзик — це як частина строю. Але коли форма розстібається — відкривається втома, біль, вразливість.
Тоді стає зрозуміло, як важливо мати той умовний "ґудзик", що непомітно, але міцно тримає. Щодо зеленого кольору, це — колір військової форми. Але й колір весни, трави, надії. Це не просто про службу — це про життя після, про повернення, про те, що навіть після втрати, болю, розгубленості можна бути зібраним. По-іншому. Інакше. Але все ж — зібраним.
На кого саме орієнтований Центр? З якою цільовою аудиторією ви працюєте?
Акцент ми робимо саме на роботу з ветеранами. Ми хочемо допомогти їм повернутися до життя, осмислити свій досвід, знайти новий сенс, сформувати внутрішню опору. Також працюємо і з членами родин військових, ВПО та всіма, хто шукає підтримку.
Пані Світлано, ви не лише очолюєте Центр, а й особисто переживаєте війну як дружина військового. Чи можна сказати, що "Зелений Ґудзик" став для вас підтримкою?
Не можна сказати, що я лікуюся коштом цього центру. Це моя внутрішня духовна потреба. Можливо, вірю — якщо я допомагаю комусь, Всесвіт допоможе і моєму чоловікові. Це своєрідна форма захисту і себе, і його.
З якими запитами зараз найчастіше звертаються до Центру?
Найпоширеніші запити — це переживання втрат, пошук сенсу, тривожність, емоційне вигорання. Особливо у ветеранів. Люди приходять із болем, часто не розуміючи, що з ними відбувається. Ми створюємо простір, де можна віднайти ресурс, пройти шлях внутрішнього зцілення.
Розкажіть про вашу команду. Хто працює у Центрі?
Зараз з нами постійно працює п’ятеро психологів, які на постійній основі проводять в нас лекції, заняття, тренінги. В нашій команді є арттерапевт, психолог, який працює з втратами, а також екскурсоводи, які долучилися до нашого проєкту "Душевні мандри". Команда згуртована, ми маємо спільну мету — допомагати. Іноді це відбувається через просту розмову, іноді — через спеціальні терапевтичні практики, які запускають глибокі процеси.
Що таке "Душевні мандри"? Чим унікальний цей проєкт?
Це психологічні подорожі — поєднання природи, культури й внутрішньої роботи. Ми їздимо у тихі місця: Бакота, Карпати, Кам’янець-Подільський. Природа, архітектура, історія — усе це стає інструментом для зцілення. Головна мета — це підтримка психічного здоров'я. Кожна мандрівка — це маршрут до внутрішньої точки опори, яка допомагає пропрацювати емоції, знайти відповіді на важливі питання, розплутати якісь внутрішні вузли. Тобто це такі маршрути з душею, можна так про них сказати. Природа — це заспокійливий ресурсний простір. Це ландшафти, які впливають на нервову систему.
До прикладу, як метафори, гора — це символ сили, вода — це мої емоції, ліс — це глибина, архітектура — це розвиток, тому ми поєднуємо такий різний ресурсний простір для того, щоб показати цю глибину. Тут важливий рух. У подорожі ми фізично рухаємося. Це відкриває внутрішню готовність до змін, бо саме в русі легше відпускати минуле, переосмислювати, приймати нові рішення. І часом оця психотерапевтична робота на ходу, іноді вона буває глибшою, ніж в кабінеті. Тому що це вихід зі звичного простору, який допомагає бачити ситуацію збоку. Нове середовище, воно відволікає від рутини, активує креативність, активує внутрішні ресурси. І тут важливо також ця групова взаємодія. Що ти не один, ти не сам, ти в колі однодумців. Люди, вони проходять шлях зцілення, формується така спільнота довіри, яка знижує відчуття ізольованості, сором провини і ми починаємо бачити себе іншими очима.
Куди ви найчастіше подорожуєте?
Найсильніший досвід — саме Бакота. Це місце тиші й прийняття. Про неї багато говорять, але це не втрачає її сенс, духовність та глибину. Село, яке має неймовірну силу. Там багато тиші. Це простір зцілення. Час сповільнюється, живе в енергії, вчить прийняттям, вчить нових початків.
Багато наших учасників саме там вперше дозволили собі розслабитися, заплакати, вдихнути на повні груди. У тиші цього простору приходить усвідомлення: навіть втративши частину себе: близьку людину, дім, спокій — можна жити далі. Можна знаходити нові сенси.
Бакота — затоплене село, якого вже немає на карті, але його енергетика досі жива. Скельний монастир, що зберігся на схилах Дністра, відкриває глибокі теми: віру, внутрішню опору, прощення. Ми часто проводимо біля нього медитації на відпускання, на прощення. Для багатьох саме ці моменти стають переломними. Для ветеранів особливе значення має Кам’янець-Подільська фортеця. Її архітектура стає метафорою: як побудувати свою внутрішню фортецю, як зрозуміти, де зберігати захист, а де — відкрити ворота. Це глибоко діє на свідомість.
Можливо, поділитеся історією одного з учасників, якому дуже допомогли "Душевні мандри"?
Під час наших перших, тестових поїздок до нас долучився ветеран з "Азову", який за освітою історик. Він сказав, що вперше за довгий час зміг дихати на повні груди, без страху. Це була тиша, яка дала йому відчуття безпеки після фронту. З того часу він долучився до нашої команди як екскурсовод і зараз активно працює з нами над розвитком проєкту.
Авторка: Інна Ніколаєва.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
