Володимир Хоменко — захисник "Азовсталі". Він пережив теракт в колонії в Оленівці та понад три роки пробув у російському полоні. Чоловік родом з Маріуполя. Його сімʼя в березні 2022 року переїхала в Хмельницький. Військовослужбовець 23 загону морської охорони повернувся на батьківщину 24 травня під час другого етапу обміну полоненими між Україною та Росією в межах формату "1000 на 1000". До нього в госпіталь в столицю приїжджали батьки.
Про це Суспільному розповіла його мати Ірина Хоменко.
За її словами перша за три роки розмова по телефону була в день, коли Володимир повернувся з полону.
"Тоді ми буквально пару хвилин поговорили. Він сказав: "Мене вже поміняли. Я вже дома, чекайте. Через пару годин я вам зателефоную, бо зараз, всім треба передзвонити до рідних". Емоції тоді зашкалювали. Плачемо, одне одному слова сказати не можемо. Потім, через пару годин, коли вони їхали вже в автобусі, він теж зателефонував. Там звʼязок був поганий. Потім ще ввечері зателефонував, коли був на місці, в госпіталі. Тоді трішки побалакали", — розповіла Ірина.
На другий день після обміну, мати з батьком поїхали на зустріч до сина в госпіталь, де він зараз проходить реабілітацію. Ірина розповіла, настрій у сина бадьорий, але стан здоровʼя треба покращити.
"Я б не сказала, що він змінився. Молодий, веселий. Трішки на ейфорії. Знаєте, як додому потрапили. Потім вже потроху почали хлопці відходити. Сумно, дуже сумно, що стільки часу хлопці втратили. З зубами проблема, контузія є. Зі шлунками в них усіх проблеми. Було всяке: і били, і медичної допомоги, як такої, взагалі не було. Він сказав, що в них недавно помер якийсь чоловік, згорів від температури. Пневмонія, мабуть, була".
За словами матері захисника, як росіяни ставилися до нього в полоні не розповів.
"Поплакали, пообнімалися. Він заразу сказав: "Не хочу згадувати, що було. Давай потім. Я хочу зараз трішки відпочити, поспілкуватися з друзями. Не хочеться лишній раз рухати. Я хочу відпочити від тих думок, від того шоку. Я згодом розповім все". Єдине, що я запитала: "Ви знали наперед коли вас міняти збиралися?". Він відповів: "Нас часто могли зібрати, а потім знову відбій. Ми вже зневірились в тому чи будуть нас насправді міняти". Син розповів, що ті, хто їх тримали, читали з листочка по алфавіту прізвища. Каже, взяли один листочок, а прізвище ж на "Х", Хоменко. Ну все, листочок закінчився. Каже: "Думаю, ну все, знову не мене. А тут витягують другий листочок й читають. Я тоді не вірив, що я на обмін. Сказали не брати з собою зубні щітки, пасти. То вже було дісно схоже на те, що нас обміняють".
Спочатку Володимир знаходився в колонії в Оленівці. Після теракту його перевели в Орлівку. До теракту, каже Ірина, син телефонув, а після — не було звʼязку. Звістки про сина чула від тих, хто повернувся з полону. З 2022 року вона не чула голосу сина, проте, каже, зневіри не було.
"Зазвичай батьки якось відчувають, що все нормально. Я не думала, що з ним щось трапиться. Коли він подзвонив до нас перший раз з полону. Я йому так і сказала: "Ти виживеш. Ти щасливчик стосовно цього". Вже коли вийшов, то каже: "Я навіть пам'ятаю це, що я щасливчик".
Під час зустрічі Володимир мало говорив про себе, більше розпитував батьків, як рідні та що трапилося за цей час в країні.
"У нас родина збільшилась, дочки родили, зʼявились у нього племінники. Цікаво було, що зараз відбувається. Вони ж без звʼязку були. Після першої ночі я телефонувала на другий день зранку, дивлюсь, він в мережі. Я телефоную, кажу: "Ти чому так рано прокинувся?". А він відповідає: "Та що там, з нас ніхто не спить. Нам ж дали телефони, ми тепер в цивілізацію залізли". І вони ж оце всю ніч в тих телефонах. Вони кажуть: "Ми ж не знали, що і як тут". Взагалі стільки втрачено, говорить, стільки незрозумілого всього".
Ірина розповіла синові, що чекала, вірила в його повернення та відвідувала з батьком акції на підтримку військовополонених.
"Та він нас знає, він розумів, що ми не будемо просто сидіти й чекати. Він розумів, що ми будемо боротися і будемо стукати в усі двері. Він розуміє, що батьки старалися, щоб його витягнути звідти".
Ірина з чоловіком приготували й привезли для захисників борщу, голубців, котрети та олівʼє. Також, каже, попросили сало.
"Син спочатку каже: "Не треба нічого, нас тут годують". Я кажу: "Ну, як це так. Треба щось домашнє". То він вже пізніше сказав: " Я би з'їв домашнього борщу, котлети". Ну і понесло. Зрозуміло, що не тільки сина буду годувати, там же ще другі хлопці є. То дуже їм сподобалося, були задоволені".
Батьки Володимира передали захисникам смаколики та дитячі малюнки з дитсадка №37, де працює Ірина.
Попереду, каже жінка, в сина лікування, реабілітація та відновлення.
"Поки планів взагалі ніяких немає. У нього з зубами великі проблеми, треба робити мости, шурупи вставляти, бо немає чим їсти. Мало того, що повибивали, то ще і те, що повибивали саме згнило. То нам треба спочатку полікуватися. Там повний пакет всього. То треба спочатку лікуватися, набиратися сил".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
