14 грудня – день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Борис Нестеров – військовий льотчик. Він один із тих, хто потрапив на ліквідацію одразу після вибуху.
Борису Олександровичу Нестерову – 82 роки. У квітні 1986 року він був заступником командуючого армійської авіації України. Чоловік згадує як їм повідомили про аварію:
Також було сказано, що на Чорнобильській атомній станції відбулася пожежа. Але все добре, як доповідає оперативний черговий. Пожар ліквідовано. Що ми знали в той час про атомні станції? Як і всі по газетам – що атом приручили, що він працює на нас. Ну вийшла пожежа - життєва справа. Але попередили, що армійській авіації потрібно бути готовими на всяк випадок.
Бригада Бориса Олександровича вилетіла до Чорнобиля наступного дня після аварії - 27 квітня. Чоловік згадує як вперше пролітав над реактором:
В цей час в навушниках починається потріскування, потім суцільний гуркіт. Один на одного дивимося з другим льотчиком. Потім дивимося вниз – а під нами реактор. Ми вийшли прямо на нього. Знизу зламані сизі балки. По периметру вогонь ще. Проскочили метрів 800 – він спадає, спадає, і все добре. Матусі зі своїми дітками з колясками бігли подивитися, що це за вертольоти. Для них це незвичайно. Мене це дивувало.
На станцію Борис Нестеров потрапив о 9 ранку. Протягом чотирьох днів він засипав пожежу піском:
Забирав весь час радіацію. Коли зайшли ми на перший політ. У нас на правому склі кабіни льотчика є термометр. Він відразу плюс 65 показав. А скільки ми там були – секунди пройшли на висоті 200 метрів. А позаду мене був прибор радіаційний. Він розрахований на 500 рентген. Він відразу зашкалив. Виявилось там більше 10 тисяч рентген було. Температура більше 1200 градусів.
Коли ми скинули десь п’ять з половиною тисяч тон піску – то ми трохи пригасили пожежу. За чотири дні ми довели майже до повного гасіння. Але виникла інша проблема – з усього Радянського Союзу привезли свинець, ми його викидали. Він ліг рівною кіркою. Але під ним була вода від охолодження і могло прогоріти і міг би статися черговий вибух. Можливо навіть сильніший за перший. Шахтарі вирішили цю проблему. Роботи вистачало усім.
Борис Олександрович Нестеров постійно згадує ті дні, які довелося провести у Чорнобилі. Про це він розказав в одній з глав своєї книги:
З усього Радянського Союзу були задіяні вертольоти та екіпажі. Майже всі пройшли Афган. Там було видно звідки у тебе стріляють, де підривають. А тут – біла смерть. Все чисто, все ніби добре. Біля нас був сосновий ліс – через кілька днів він пожовтів. Ми його називали – рудий ліс.
Оксана Страмнова, Ігор Педченко.
