Херсонський фотокореспондент Олександр Корняков, з перших днів окупації, залишаючись в місті, висвітлював події. Він ходив майже на всі мітинги та зробив близько 400 світлин.
На мітингах, що проходили в березні фотокореспондент знімав фотоапаратом, а у квітні вже почав працювати телефоном.
"Коли стало небезпечно я брав саму стареньку апаратуру, яка мені не давала змогу працювати швидко. Брав старенький об‘єктив, який дуже повільно працював. Я багато моментів пропустив. В той момент я розумів, що треба нову техніку зберегти. Коли все пройшло, то я думаю чому я не брав. Було б стільки фото. Можна було б зробити кілька виставок", - каже Олександр.
Найбільше емоційних світлин Олександр зробив 5 і 13 березня, коли на мітинг вийшло кілька тисяч херсонців. Він знімав відео проходки колони від першої людини до останньої. Люди прибували й прибували.
За словами Олександра, з кожним місяцем не тільки працювати, а й жити в окупованому місті ставало важче і небезпечніше.
"Життя в окупації не можна назвати життям. Ти постійно в напрузі, важко коли військові РФ постійно ходять та їздять біля тебе. Коли просто незалежно хто ти, активіст чи журналіст, можуть викрасти та побити", - розказує фотокореспондент.
Фотокореспондент коли дізнався, що його шукають військові РФ, переїхав у квартиру знайомих. Там переховувався місяць, потім вирішив виїжджати.
"Я хочу жити в Україні. Коли я потрапив на підконтрольну Україні територію, був дуже виснажений. А коли хлопці почали спілкуватися українською, важко навіть описати ці емоції. Всередині мене щось піднялося", - говорить чоловік.
Олександр говорить, що зараз йому потрібно декілька днів для адаптації, після чого повернеться до роботи.
Читайте також:
- Український прапор – символ незламності для херсонців
- 181 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
