49-річний Олександр Шульга з середини листопада лікується від COVID-19 у Лозівській районній лікарні. На своїй сторінці у Facebook він розповідає про будні медзакладу. Чи всього достатньо у лікарні та в яких умовах отримують допомогу пацієнти, Олександр розповів Суспільному.
Перебіг хвороби
Це було у середині листопада: відчув задишку, відчув температуру, звернувся до сімейного лікаря у нас у Лозовій. Без тяганини, одразу рентген, знімок і одразу у той же день — стаціонар. Інших симптомів, окрім задишки і температури, не було.

Кисневої терапії не було і, сподіваюся, вже не буде. Суто крапельниці.
12 листопада: "У коридорах ніхто не лежить. Але палати заповнені. Атмосфера мені, новачку, видається гнітючою, але годі розраховувати на санаторний сервіс у провінційній лікарні. Ліжкомісця — старенькі кроваті переважно на сітках. Ліхтар у палаті, здається, більше 40 ват не видає. Інший перегорів. Тож коли чергова дівчина-медсестра лаштує мені крапельницю й проколює вену, я мушу підсвічувати їй смартфоном... Але сестричка чуйна й жарти теж розуміє...".
Як інфікувався — для мене самого це загадка, бо я дотримувався усіх карантинних, санітарних, гігієнічних норм, але якось це сталося. Тому важко сказати, яким чином я інфікувався. Родину я щодня моніторю, застерігаю, здається, поки що все нормально. Сталося те, що сталося. Я вже цих питань не ставлю, зараз завдання — якнайшвидше одужати, вийти і забути.
25 листопада: "Як це дивно — не відчувати ні запахів, ні смаків".
У нас у відділенні лікуються всі: і з підозрою, і не з підозрою. Я — старожила старожилів. Зазвичай люди лежать від 12 днів до двох тижнів, не більше. Те, що я тут — це "із ряду геть". Хто довше за мене лежать, здається, немає.
14 листопада: "Лікуватися дорого — дешевше носити маски й не тинятися зайвий раз серед люду".
Умови у лікарні
26 тисяч вже витратив. На все, що мені довелося купувати. Не можу перерахувати, які медикаменти безкоштовно, вони є, але не всі. Один донедавна був у переліку безкоштовних, зараз його немає — доводиться купувати. Якщо у людини немає коштів, лікуються тим, що дають.

15 листопада: "Так, ПЛР тестування тут безкоштовне, як і киснева терапія. Але абсолютну більшість препаратів для крапельниць та м'язових ін'єкцій, різноманітні пігулки вам доведеться купувати власним коштом. Орієнтовна вартість добового списку ліків сягає 1100-1600 грн. У когось ці суми ще вищі".
Побутові умови дуже скромні. Але я так розумію, що в інших лікарнях ще гірше. Душ — це перманентна проблема, треба капремонт.

Сьогодні прибігли вікна клеїти — який сенс, коли треба робити капітальний ремонт.

Нещодавно пів дня не було води, але одразу полагодили. Того ж дня вимкнули світло, запустили генератор — все відновилося.
- У відділенні, де вимкнуло електрику, немає реанімації, тож 15-хвилинне вимкнення не зашкодило пацієнтам, запевнив заступник голови Харківської обладміністрації Тарас Пастух.

4 грудня: "Палати денного стаціонару, куди нині теж розселяють новеньких хворих, мають більш цивільний вигляд. Вочевидь, їх ремонтували капітально. Раніше. До всіляких ковідів".

13 листопада: "На ранок гречаний супчик))). Як кажуть, порожній. Але, особисто я не маю жодних претензій до нашої "феофанівської" кухні і до дівчат, які готують нам ці невибагливі страви. Зрештою, стараються, як можуть".

Медперсонал і навантаження
Персоналу не вистачає. Середнього і молодшого. А дівчата — непублічні. Одну спромігся розговорити, Юлю.
Надія Гаврилівна Яресько — лікарка. Навряд я з нею зроблю інтерв'ю, дуже хотілося б, вона унікальна. Вона радянського гарту, її не впіймаєш, невловима жінка, але гідна.
12 листопада: "Інша бабуся виявляється лікаркою. Звати Гаврилівна. Дуже войовнича). По душам нам, певно, не світить поговорити".
Ксенія є, таке сонечко. І довелося пакувати тіло. Людина померла. Шкода, але що. Оце доводиться їм все переживати, бачити і до родин вертатися, робота важка.
13 листопада: "За жовтень медсестри стаціонарного відділення №2 м. Лозової, де лікують ковідних хворих, отримали від 22,5 до 25,5 тис грн. Це інформдовідка лікарні. Офіційна. Самі ж медсестри (деякі, кому зацитував цей звіт), сумно жартують: мовляв, будемо знати, скільки заробляємо. Запевняють, що їхня реальна зарплатня набагато нижча. Різниця дуже суттєва. Щоправда, яка конкретно, не зізнаються".

Настрої у лікарні
Кожен приходить і дивується: "От як, де воно взялося? Начебто і берігся, маска, руки". А що трапилося — ніхто не знає.
Були і такі: один лежить і каже: "Оце такий коронавірус? Оце такий страшний?". Лежиш тиждень — нормально. Все нормально, вже виписка — і 39,1°, і вже третій день.
Люди не очікують, що звичайна пневмонія, якою вони колись навіть хворіли, може дати такі наслідки.
23 листопада: "Левова частка пацієнтів 2-го ковідного відділення лозівської лікарні - люди у віці. Скажімо, після 50-ти. Частка молоді (до 30-40) мізерна. Це суто мої спостереження".
Коли було важкенько — нічого не робив. зараз ходжу стометрівкою, кілометри два пройтися, поприсідати. Хтось ходить зі мною, питаю: "Ну як?", кажуть: "Та легше". Але це загалом треба, фізкультура, тренує і легені, і дихання і, серце — це запорука легшого перебігу хвороби.

Зараз почуваюся нормально, задишка залишається, слабкість, часте серцебиття, температура 37°. Гаврилівна каже, температура може бути довго. Але я б уже пішов додому.
Дивіться на Суспільному: Хроніки боротьби з COVID у Харкові