Харків’янин Михайло Бєляєв їздить на саморобному лежачому велосипеді три місяці. Хоча лігеради винайшли близько 100 років тому, в Україні вони здебільшого саморобні — масового виробництва немає.
Михайло пересів зі звичайного велосипеда, тому що боліла спина.
"Проїжджаю за раз десь кілометрів 50-100, нічого не болить. Швидкість десь 30 км за годину. Мені комфортно. Випадково на велодні побачив людину, яка їде — сфотографував. Потім через кілька років вирішив собі завести такий транспорт, бо я люблю незвичайні велосипеди", — говорить велосипедист.
Раніше Михайло зібрав "велочопер" з велосипеду "Україна" та двомісний чотириколісний веломобіль. Лігерад цьогоріч змайстрував уперше.
"Це повністю ручна робота, зварена з труб. Є підвіска. Амортизатор добре гасить всі нерівності дороги. На звичайному велосипеді посадка регулюється підйомом сідла, а тут — зсувом цієї труби вперед або назад. Тут я зробив з трубок для кондиціонера, звичайних, тому що інших варіантів не було", — розповідає велосипедист.
Раму для лігераду Михайлу зварював знайомий майстер. Деякі запчастини чоловік шукав на моторинках, деякі — купував з рук. Говорить, складніше за все було знайти багажник. Велосипед коштував йому близько 10 тисяч гривень.
Пересуватися лігерадом у місті через габарити буває складно, говорить власник. Важить велосипед близько 22 кг.
"Я мешкаю на першому поверсі, мені проблем нема. А коли приїжджаю до знайомих або родичів — у ліфт ставлю його таким чином, щоб педалі були паралельно", — говорить Михайло.
За його спостереженнями, у Харкові — до 10 лігерадів.
Читайте також: Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну".
Авторка: Дар’я Рудаченко
