"Олеже, давай так, не телефонуй мені з цього приводу. Буквально два дні просто не чіпай мене, я все розумію, але просто два дні не чіпай мене. Я тобі обіцяю, що все буде добре", — сказав Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний напередодні вересневого контрнаступу на Харківщині Олегу Синєгубову, згадує керівник ОВА.
Перед початком звільнення від окупантів Харківщини ширилися чутки, що 92-га бригада залишить регіон, каже Синєгубов. Про те, що росіян почнуть виганяти з окупованих територій області, знали кілька людей на Харківщині й лише найвище військове і політичне керівництво України.
З чого почався контрнаступ ЗСУ у вересні 2022 року, скільки населених пунктів досі в окупації та що відомо про життя в них — розмова Українського Радіо Харкова з Олегом Синєгубовим.
Початок контрнаступу на Харківщині був таємницею
Яку точку відліку можна вважати його початком? В серпні 2022 було подовжено комендантську годину на День незалежності — чи було це уже сигналом, що готуємося?
Ні, це таким сигналом не було. Про цей контрнаступ знали, наприклад, на території Харківщини буквально декілька людей, а в масштабах країни — лише найвище військове і політичне керівництво нашої держави.
Операція планувалася досить довго, але трималася у секреті, тому що від цього залежав успіх. Ми коли спілкувалися з нашими військовими, то, чесно скажу, що вони навіть не знали, де їм доведеться тримати удар або вести бій чи наступальні дії буквально за 15 або 30 хвилин до початку цього контрнаступу.
З чого він почався, яку дату визначаєте початковою та який перший населений пункт був визволений?
Хотів би розповісти одну історію про це. Напевно, спеціально проводили наші війська дезінформацію, що нашу 92-гу бригаду, яка, в тому числі в складі Сил оборони тримала оборону міста Харкова, Харківської області, будуть виводити з території Харківської області.
Я мав розмову тоді з головнокомандувачем Залужним, і казав йому, що цього не можна робити, це наш основний бойовий "організм", і не з військової точки зору навіть, із політичної точки зору, що це неправильно, бо люди вірять, тримають і це лише послабить віру. На що він мені каже: "Олеже, давай так, не телефонуй мені з цього приводу. Буквально два дні просто не чіпай мене, я все розумію, але просто два дні не чіпай мене. Я тобі обіцяю, що все буде добре".
І після того почався контрнаступ, і ми чітко зрозуміли, що у 92-ї бригади були зовсім інші завдання саме на території Харківської області, а це була частина дезінформації, яка була розповсюджена спеціально для окупантів, щоб ввести їх в оману. І, знову ж таки, це була частина плану і частина взагалі успіху цієї спецоперації.
Коли почалося? Ми всі дізналися, що звільняються наші населені пункти, що звільняється Балаклія, ті населені пункти, які до неї, а далі — Ізюм, Куп'янськ.
Ми спілкувалися тоді з командувачем Сирським щодня, майже щогодини, координували зусилля, тому що, коли звільняється населений пункт, то одразу там мають вживатися дії щодо відновлення функціонування органів державної влади, туди має заходити Національна поліція і всі-всі інші. Тому що люди пробули шість місяців у повній окупації без електроенергії, без засобів для існування тощо.
Харківський контрнаступ: "Навіть військові не знали, коли вони зможуть зупинитись"
Звільнення тривало до кінця вересня? Наприклад, Оскільська громада відзначатиме визволення у 20-х числах вересня, то це вже останні були?
Контрнаступ тривав близько двох тижнів, й навіть військові не знали, коли вони зможуть зупинитись: він йшов так стрімко, був такий успіх, що рішення приймалися оперативно, ризиковано — ми всі розуміємо, що в нас не вистачає такої кількості військових, щоби охопити навіть і розставити оборону по всій території Харківської області, по всій лінії державного кордону, а його у нас 315 км, бо ми ж не можемо залишити північ, північно-східний напрямок без оборони й всі війська кинути на контрнаступ.
Звичайно, що рішення були ризикові, однак це був ризик абсолютно розумний і виважений, тому маємо такий результат.
Я навіть питав Сирського (командувач Сухопутних військ ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський — ред.), кажу: "Ну, а що із Вовчанськом?", тому що я пригадую, це був останній населений пункт, такий великий напрямок, який у нас залишався, окрім тієї невеличкої частини куп'янського напрямку, який і зараз залишається під окупацією.
По Вовчанську були й логістичні маршрути тощо. "Ну, побачимо, скоріш за все — ні", — сказав. А через два дні звільнили й Вовчанськ.
Це дійсно та спецоперація, яка увійшла у світову історію військової справи.
Навіть зараз, коли говорять про успіхи українських Збройних сил, часто згадують експерти, аналітики Харківський контрнаступ — завдяки чому він був таким блискавичним?
Звичайно, що це професійність наших військових. Ми бачимо успішність наших операцій щодня. Коли Україна своїми військами стримує ворога і видавлює фактично з території нашої держави, ворога, який переважає у живій силі, у військовому озброєнні, однак ніяк не переважає у навичках.
Звичайно, що це і професійність, і мотивація, яку ми маємо.
Окупація Харківщини: "Деяких сіл фізично не існує"
Скільки території Харківщини було в окупації, це більше ж третини?
Так, більше третини, приблизно 45%, а ще 5-7-10% — це була "сіра зона", де велися активні бойові дії. Взагалі ми рахуємо і по замінованості території — у нас приблизно 60% території Харківської області вважається потенційно небезпечною. Це ті території, які масовано обстрілювалися або на території яких велися активні бойові дії.
Частина громад, наприклад, Чугуївська, якщо так брати, то ворог не встиг її окупувати, він, скоріш за все, використовував там маршрути як логістичні, щоби підходити до міста Харкова, атакувати Харків з цього напрямку. Однак отримав там поразку і відходив за місто Чугуїв, не залишаючись. Там, звичайно, окремі сили були, однак такої окупації, як у Куп'янську, Вовчанську, на щастя, Чугуїв не мав.
Скільки в окупації було?
Понад 300 населених пунктів були під окупацією, це і невеличкі села, і, на жаль, частина з них вже просто фізично не існує.
Чому не вдалося дотиснути й визволити всю Харківську область?
Військові мали приймати виважені рішення, і як вже було сказано, — ризик має бути здоровим. Військові пояснювали, що такий стан у нас був оперативний на полі бою, що зупинилися там, де зупинились. Там вже була концентрація військ, там були фортифікаційні споруди, мінні загородження, поля і все інше, тому у нас ще залишилися під окупацією 29 населених пунктів, 1,6% території нашої області.
"Масштабна руйнація всього": що лишили по собі російські окупанти на звільнених територіях
Якими "зустріли" деокуповані території, що вражало?
Найбільше — це масштабна руйнація всього: критичної інфраструктури, електромереж, цивільних, житлових будинків, лікарень. Просто все, до чого торкався ворог.
Там, де ступали окупанти — це все смерть та масштабні руйнування.
Перше, що ми мали зробити — йти до місцевого населення і питати їх: кому потрібна допомога, евакуація, "швидка", меддопомога, гуманітарна допомога тощо.
Я пригадую тих людей, яких ми зустрічали, які пропонували нам якісь продукти, консервацію, бо вони були такі раді зустріти наші війська.
Потім люди швидко прийшли до тями й сказали: "Так, коли у нас буде світло? Коли у нас буде газ? Коли буде пенсія?". І вони на це мають право, і це абсолютно правильні питання, і для нас це була велика відповідальність — дуже швидко налагодити ці всі процеси.
До завдань тоді — наскільки вдалося виконати за цей рік план з відновлення деокупованих територій?
Ми розпланували й розставили собі пріоритети, тому що руйнування дуже сильні. Це понад 30 тис. зруйнованих або пошкоджених об'єктів, це десятки тисяч житлового фонду, це приватні домогосподарства, це багатоквартирні будинки. Руйнації дуже масштабні.
Перший виклик — ми мали відновити електроенергію. Наприклад, в містах Ізюмі, Балаклії — відновили через місяць після деокупації цих територій. Однак це ми просто подали, а подекуди почали відновлювати й фактично будувати з нуля лінії електропередач, тому що там, знову ж таки, підстанції, електроопори, проводи — все абсолютно зруйновано. І, звичайно, що це пов'язано із розмінуванням, тому що без розмінування ми цього зробити не можемо.
Наразі вже відновили 90% електропостачання до населених пунктів на деокуповані території. 10% — це ті, які розташовані у прикордонні, де ідуть постійні обстріли, і там, де ще потрібно розмінувати, однак територія специфічна: "заважає" ландшафт, оскільки там є болотиста місцевість, висока рослинність, і для цього потрібна спеціалізована техніка.
Там розмінування триває, але досить, скажемо так, повільними темпами. Ми ще над цим працюємо.
Скільки населених пунктів Харківщини досі контролює російська армія
В окупації залишається 29 населених пунктів. Чи відомо що там, яка ситуація? З розмов з очільниками громад відомо, що дуже важко зі зв'язком, складно дізнатися, як там люди. Вдається якимось чином хоча б знати хто, там лишився, чи багато людей і, власне, які перспективи?
Зв'язку там немає, електроенергії там немає, газопостачання там немає. По деяких населених пунктах людей там теж немає, однак в деяких проживають люди, зокрема, в одному населеному пункті є 15 людей, те, що ми знаємо. В іншому — близько 100 людей, 100 сімей там проживає.
Фактично вони не живуть там, а виживають. Доступу до цих територій у нас немає, гуманітарних коридорів у нас немає, можливості виїхати на територію України там також немає, тому що ведуться постійні обстріли.
І навіть через обстріли, не тільки, тому що мінна небезпека і не випускають?
Так.
Які перспективи визволення?
Звичайно віримо в наші Збройні сили — потрібно чекати й вірити.
