Медики п'ятої Слобожанської бригади Нацгвардії під обстрілами рятують бійців. Їхній підрозділ тримає оборону Серебрянського лісу на Луганщині та Донеччині. Медичний екіпаж евакуює та доправляє поранених військових до стабілізаційних пунктів.
Евакуація під обстрілами
Бойовий медик Антон із позивним "Ігла" служить в Нацгвардії п'ятий рік. За освітою він фельдшер, на службу прийшов добровільно, раніше працював фармацевтом.
Чоловік показує свій польовий рюкзак. Усередині — медикаменти, необхідні для евакуації поранених з лінії фронту. За його словами, часто вивозити поранених доводиться під обстрілами.
"Задача медика — оцінити стан пораненого, стабілізувати, накласти турнікет або бандаж, знеболити й довезти до стабпункту. Все залежить від важкості поранення. Найскладніше рятувати пораненого, в якого одразу багато пошкоджень", — каже "Ігла".

"Якщо їх багато дуже і вони складні, треба якомога швидше дістатися до стабпункту й робити перев’язки та крапельниці. В цьому стані я не дуже відчуваю, важко чи ні, вже потім, коли допомогу надав, ми десь вже виїхали — потім вже приходить це відчуття важкості та втоми", — говорить медик.

"Ігла" згадує свій перший виїзд після повномасштабного вторгнення: "Ми почали їздити під Балаклію, це було перше наше відрядження. В червні ми забирали перших поранених, це було дві людини, один мав осколкові поранення, а інший — опіки. Цей пацієнт, який мав опіки, був у бронежилеті і його це врятувало".
"Треба обережно, але швидко"
За кермом їхньої "швидкої" — Микола, він служить водієм-санітаром вісім років. Чоловік отримав позивний "Фіксик".
"Ремонтую все, займаюсь налаштуванням наших житлових умов, щоб хлопцям краще жити було. Воду, світло, інтернет протягуємо від старлінків для комфортного проживання", — зазначає водій-санітар.

Чоловік раніше вже служив на Донбасі під час проведення антитерористичної операції. Повномасштабну війну називає набагато складнішою.
"Складно морально витримати, коли забираєш пораненого, особливо ти знаєш людину, це твій знайомий, з яким ти проходив службу. Ти бачиш знайомого в крові, він просить: "Коля, давай швидше", дуже тяжко розмовляти. Це завше тяжко, їдеш і сльози навертаються, плакати хочеться, яким би сильним ти не виглядав", — говорить Микола.

Своєю головною задачею бійці називають порятунок побратимів.
"Моя справа — дуже швидко вивезти й контролювати дорогу, щоб не сильно її розтрусити, щоб не стало ще гірше, може бути уламок застряглий, щоб він не просунувся далі. Треба обережно, але швидко. Ми починали на Харківщині й дійшли сюди, до Серебрянського лісу. Вивозити тяжко, часті обстріли, ворог цілиться по евакуаційних машинах, часто наші авто потрапляють під обстріли", — додає Микола.

Після перемоги обидва не планують переходити в цивільну медицину, хочуть продовжити службу в Нацгвардії.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube