Автомобілі, тепловізори та Starlink на майже 3 мільйони гривень купила для українських захисників дружина загиблого бійця 92-ї бригади Людмила Шевченко.
Її чоловік, 34-річний Михайло Шевченко, загинув у лютому 2022 року в боях у Циркунах під Харковом. До того, з 2019 року боронив Донеччину та Луганщину.
"Було дев'ять авіаударів, його знайшли під водостічною трубою, вони там ховалися. Ще з 2014 року, коли почалися бойові дії на сході країни він казав мені: "Хлопці пішли воювати, а чому я сиджу? Мені теж треба" Але я була проти, у нас двоє маленьких синів. Його це так мучило, що у 2019 році він таємно подав документи до військкомату та приєднався до 92-ї окремої механізованої бригади", — розповідає дружина.
"Волонтерство почалося з села"
Людмила зі своєю родиною почала допомагати військовим у селі, де раніше жила.
"Прала хлопцям речі, ліпила з мамою вареники, на останні кошти купувала їм цигарки. Навіть було таке, що ми з татом вирізали з повсті устілки для хлопців і передавали на блокпостах, щоб хоч трохи не так ноги мерзли взимку", — каже жінка.
Після смерті чоловіка Людмила в серпні 2022 року отримала виплати від держави. 12 мільйонів гривень розподілили між нею та мамою загиблого Михайла.
"Я нічого не відчула, я хотіла, щоб ці "криваві" гроші допомагали боротися з окупантами. Тим більше, що ця виплата — це не лише мої гроші, а й чоловіка. Тому, можна сказати, що цими грошима мій чоловік продовжив воювати. Допомагала я хлопцям з різних бригад. Сама купувати техніку почала, коли побратим мого чоловіка потрапив під обстріл".
Підтримка фронту
"Усього я відправила п'ять квадрокоптерів Mavic. Ще поїхали на фронт чотири старлінки, три тепловізори та один приціл. Один з тепловізорів я передала на Бахмутський напрямок, це був березень 2023 року. Цей тепловізор потрапив до бригади, вони виходили вночі, і усі залишились живими. Він їх врятував", — говорить Людмила.
Крім техніки військові отримали три автівки, також разом з волонтерами Людмила підтримує поранених військових у шпиталях.
"Можливо, я хоч комусь врятую життя. Я розумію, що у них теж є діти, є сім'ї, і я не хочу, щоб хтось відчував те, що я відчула, через яке пекло мені довелось пройти".
Михайло Шевченко похований в рідній громаді. Липень 2023 року. Фото: Юлія Токар/Суспільне ХарківЛюдмилі запам'ятався випадок, коли побратим її чоловіка був у шпиталі. Тоді вона навідувала його з подругою.
"Я купила йому подарунок, це був планшет, навушники. Він був у шоку, не очікував такого. Коли зайшли до того госпіталю, ми бачили, у якому стані були хлопці, але коли вони бачили нас, то починали шуткувати. Ми з цим хлопцем зняли відео, я виклала його у соцмережах, його побачили багато людей. Нині його відправили за кордон і безплатно встановили протез, він вже проходить реабілітацію".
Людмила виховує двох синів, зараз вони на канікулах. Щойно діти підуть до школи, жінка сама повезе допомогу на фронт. Говорить, має свої талісмани — браслети, які дарують у подяку бійці, найперший їй подарував чоловік.
У серпні 2022 року Михайла посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня. Людмила поклала до нього обручки.
"Коли діти виростуть, я усе це передам їм на згадку про їхнього тата. Вони знають, що він герой".
Понад рік чекає брата з полону РФ
Брат Людмили Шевченко у травні 2023 року вийшов з "Азовсталі" в Маріуполі та потрапив до російського полону. Відтоді родина не отримала жодної звістки.
"Він майже 20 років пропрацював на "Азовсталі", був водієм, а під час війни він пішов до ТРО, а потім приєднався до "Азову". Ми дивилися з родиною сюжет про те, як виводили наших бійців, показали якраз мого брата в автобусі. Ми ледь не цілували телевізор, дуже чекаємо обміну", — говорить Людмила.
За її словами, вона допомагає українським бійцям щомісяця. Останню з посилок відправила під Бахмут.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
