"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
. Волонтери перевозять гуманітарну допомогу у Печенігах, вересень 2022 року. Фото: Олександр Гусаров

Під час окупації Харківщини Печенізька гребля була єдиним сполученням із захопленими територіями північного сходу України. Щоб вибратися з окупації, люди лишали біля водосховища свої автівки та пішки переходили через міст на підкотрольну Збройним силам територію. Яким чином вдавалося доправляти гуманітарну допомогу на окуповану територію, про спекулянтів у черзі та ризики підтоплення — інтерв'ю з начальником Печенізької селищної військової адміністрації Олександром Гусаровим.

Чотири ротації бурятів в одному селі

Якби вам зараз довелося пояснювати про справи в громаді комусь, хто взагалі не з України, брюссельському чи аргентинському колезі, щоб ви сказали?

Я б, напевно, запросив би до громади. Пояснити словами, не бачивши все очима, буде необ'єктивно.

Справи кепські?

На теперішній час не так погано, як було на 24 лютого 2022 року. Ми стали лінією фронту по водорозділу річки Сіверський Донець — Печенізьке водосховище.

Тобто окупацією ваша громада була розділена?

Так. Із 12 населених пунктів — дев'ять були під окупацією з 24 лютого по 10 вересня.

По ту частину — це репресії, катування, розірвані сім'ї, незрозуміле майбутнє. Що тебе чекає: прийдуть, не прийдуть, заберуть, не заберуть, виселять з хати чи ні? Новий Бурлук, наш населений пункт громади, там було чотири ротації бурятів. Ви розумієте, яке психологічне навантаження було на це село. Є у нас і загиблі серед населення.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров. Фото: Суспільне Харків

Ви маєте на увазі, саме від рук військових — не від обстрілів?

І від обстрілів також, і вбивства як воєнний злочин. Є втрати серед наших хлопців, які захищають нашу землю. Вже 12 бійців з громади загинули.

"Відновити будинок — це вже приємні турботи"

Сама по собі громада не дуже велика.

До повномасштабної війни населення у нас було 9 500 жителів. Нині — близько семи тисяч. Люди вже потроху повернулися. Наприклад, в смт Печеніги понад 400 домоволодінь, які частково або вщент зруйновані. І люди постійно звертаються за допомогою.

Чим ви можете допомогти?

Ми допомагаємо меблями, активно співпрацюємо з нашими міжнародними партнерами. Надавали багато допомоги у виглядів безплатних будівельних матеріалів. Все, що потрібно для покрівель, вікон, дверей. Коли вже немає активних бойових дій і ти маєш змогу відновити свій будинок до опалювального сезону — це вже такі турботи, за нинішнім часом, приємні.

Це означає, що вже більш-менш є й електропостачання, газ?

Так, у нас повністю відновлене електропостачання у громаді. Були у нас перебої, коли на деокупованій території півтора місяця не було світла: багато електромереж, вежі були заміновані, і це така велика, кропітка робота по розмінуванню і відновленню електропостачання. Зараз у нас, слава богу, є світло, газ, вода.

Гуманітарна допомога через греблю

Як щодо сполучення громади?

Як тільки у нас з'явилася можливість після деокупації, ми одразу з автоперевізниками домовилися про відновлення транспортного сполучення. Ми спочатку подавали автобус до зруйнованої греблі Печенізького водосховища від смт Печеніги. У понеділок, середу, п'ятницю їздять до віддалених сіл, а до Печеніг — кожного дня.

Рух греблею ще не відновлений?

Відновлене сполучення, там у нас є тимчасовий міст, він витримує навантаження близько до 25 тонн.

А під час окупації це була, свого роду, "дорога життя" — єдина можливість виїхати з окупації не тільки з вашої громади?

Так, дійсно, її так прозвали — "дорога життя". Цим коридором на початку користувалася тільки наша громада, тому що ми передавали й гуманітарну допомогу на окуповану територію. Передавали постійно. Був певний час, коли була заборона передавати на ту територію, але це було пов'язано з воєнною ситуацією на фронтах.

Заборона означає, що окупанти відмовлялися пускати ці вантажі?

Ми не могли передбачити їхні дії. Наприклад, ми кожен понеділок або середу планували передавати. Ми ж не розуміли, заборонять вони чи ні. Вдавалося — вантажі йшли туди з допомогою. Уявіть, ці вантажі, десятки-сотні тонн перенести на руках.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Евакуація людей через Печенізьку дамбу. Літо, 2022 рік. Фото надане співрозмовниками

Ви носили руками?

Звичайно, усі люди, які з нами були, носили це руками: мішки, баули. На дамбу приходили голодні люди, які казали, що в них немає жодної можливості отримати допомогу і просили допомогти. Єдине, що я казав: давайте так, щоб у вас був транспорт. Під'їхали до дамби, а ми своїм транспортом.

Але ми не довеземо до пункту призначення?

Ми, наприклад, до Юрченкового, Базаліївки чи то до Хотомлі ми не могли довезти.

Ви особисто її возили?

Так. На дамбі приїжджали, виїжджали постійно. Коли вже наш коридор стали активно використовувати й інші громади, вже ризик більш зростав. Я боявся за те, щоб зелений коридор не перетворився в чорний коридор. Тому що, як ми можемо гарантувати, що окупанти не будуть обстрілювати? І так і трапилося. Що в окупанта у голові? Прокинувся: "Так, я сьогодні пускати нікого не буду". І все, стоять люди у черзі, ночують. Або: "Пускати почнемо з 12 людей". З тієї території. І що ти зробиш?

Наші військові розуміли, що пресування людей, вогонь не можна було відкривати, і вести будь-які бойові дії. Тому що кількість людей була дуже значна. Це тисячі людей в день евакуювалися.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Евакуація жителів Печенізької громади на підконтрольну ЗСУ територію, літо 2022 року. Facebook/ Харківська обласна державна адміністрація

І сюди приїжджали й з Борової, і з Куп'янська?

Так, і з Ізюма також, і зі Сватового (Луганська область — ред.). Ці понеділки були стресові для мене як для голови громади.

Це правда, що люди приїжджали туди на машинах, і їх там залишали, бо вийти можна було тільки пішки?

Так, є багато машин, які там зараз як металобрухт стоять.

А чому як металобрухт? На них же люди приїхали.

Приїхали й кинули їх. А за цей час вони вже були спалені, зняті колеса, розкомплектовані, в тому числі й орками.

Багато людей, які залишали на блокпостах окупантів свої документи й казали: "Ми повернемося". Під'їжджали до дамби, залишали свої автівки, кидали все й переходили, аби не бути в окупації.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Евакуйовані люди з окупованих територій Харківщини, літо 2022. Фото: Facebook/Харківська обласна державна адміністрація

Звичайно, ми допомагали цим людям. Були й з малими дітьми. Чоловіків не випускали. Це могли ще бути дуже хворі люди. І літніх могли випустити. Ми допомагали усім, хто потребував, кого родичі не зустрічали, кому треба було дібратися до Харкова, до вокзалу.

Про спекуляції жителів громади

А у зворотний бік: гуманітарка і також люди їхали?

Була можливість тільки для того, щоб проводити евакуацію, передавати гуманітарні вантажі, медикаменти, щоб наші люди там тримались. А коли вже почався якийсь заробіток, звичайно, звернули увагу і наші правоохоронні органи. І я вважаю, що це правильно було. І заборонили. Не можна. Це дуже прикро заробляти на війні.

Таких пунктів в Україні було всього два: Василівка у Запорізькій області й Печеніги у Харківській.

Треба було допомагати людям, а не займатися комерцією.

З іншого боку, людина ризикує життям, і, очевидно, вона хоче отримати більший прибуток, ніж міг би бути.

Я ж був там на місці, я бачив. Наприклад, мені було неприємно, коли в черзі стоять спекулянти, а ми в черзі стоїмо — веземо гуманітарну допомогу жителям нашої громади. І так само стоїмо з ними в черзі. Їх оглядають, нас оглядають. Чого так? Треба було стати з нами до строю, сказати: "Ось руки, ноги, ми будемо допомагати всім громадам, які розташовані там, а тоді вже будемо заробляти, коли війна закінчиться. Будемо підприємництво відновлювати, конкуренцію витримувати".

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров. Фото: Суспільне Харків

А те, що ризики, продавати цукерки по 300 грн, це не ризик, це вже нажива на війні. І були, я ж кажу, ті території, люди перебували в окупації, переважно жінки, які повадилися їздити закупатися на підконтрольну Збройним силам територію: Чугуїв, Харків, їздили у справах. Ми їм співчуваємо, ми їх вивозимо, забезпечуємо транспортом, коридори. Уявіть, скільки автобусів, волонтерів залучені. А вони потім раз — і повертаються в окупацію.

Гаразд, якщо лікування, обстеження, відновлення документів. А коли одних і тих же бачиш...

А було й таке?

Звичайно.

Перспективи відновлення бізнесу

Є думка, що гуманітарна допомога дуже важлива в певну мить, бо це про підтримку людини в катастрофічній ситуації, але з якоїсь миті це зло. Бо людині радше краще дати роботу, ніж гуманітарну допомогу. Що ви можете зробити, чи є така можливість?

По-перше, треба, щоб була перемога і закінчилася війна. Активність підприємницької діяльності повернеться й до нашої громади: буде попит в людських ресурсах на роботу. І люди повернуться до звичайного життя, будуть працевлаштовуватися, ми будемо активно залучати дрібний, малий, аграрний бізнеси.

Нині вже щось ворушиться?

Сільгосппідприємства потихеньку оговтуються від усіх проблем.

Будуть сіяти навесні?

Я думаю, що будуть. Будемо дивитися, як розгортатиметься ситуація надалі.

А торгівля відродилася?

Потихеньку відродилася. Є у нас і магазини. Але все одно вважаю, свій потенціал відновимо тоді, коли вже будуть завершені бойові дії. І буде мир й наша перемога.

Про загрозу підтоплення

Гребля зруйнована. Чи є ризик цьогоріч, бо зима безсніжна поки що принаймні, чи є ризики підтоплення?

Ризик є, але вони невеликі. Ми вже бачимо, як не хотіли орки зруйнувати, вони кинули цю витівку — руйнувати нашу дамбу, греблю, шлюз. Мети не досягли. Вона дуже міцна, потужна. Так, частково зруйнована. Пошкоджений шлюз, трохи більше пішло води, але це не критично.

Навесні того року був активний скид водосховища — такого підтоплення ми не відчули, трошки зайшло до людей під городи й водосховище піднялося в рівень річки Сіверський Донець, й розлилися луки.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Печенізька гребля після російського обстрілу, 21 вересня. Фото: Харківська ОВА

Але ви стежите за цим?

Звичайно. Стежимо за рівнем, за водоскидом, взаємодіємо з технічними службами, які займаються цим. Напоготові. Якщо буде необхідність, сповіщатимемо людей.

Це може бути евакуація саме з тих районів, які під загрозою?

Так, у нас є затверджений план евакуації: чітко і зрозуміло послідовність наших дій.

Люди відмовлялися евакуюватися під час бойових дій, коли їх попереджали, виїжджайте — зима буде важкою, виїжджайте, бо обстріли. Через воду, вважаєте, погодяться виїхати?

Ми сповіщення робили, коли знали, чим загрожує підрив дамби. Ми не розуміли, як воно буде виглядати, які наслідки матиме. Ми проводили певні кроки щодо евакуації, але люди бачать, що загрози такої немає, вони відмовлялися, і більшість лишалася у своїх будинках.

"Боявся, щоб зелений коридор не став чорним": голова селищної адміністрації — про Печенізьке водосховище
Начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров. Фото: Суспільне Харків

Напевно, залежить від рівня загрози. Якщо люди розумітимуть, що в мене в хаті води по коліно.

Ви знаєте, люди більше лякалася, коли ми з одного приміщення переїжджали в інше: "О, щось селищна рада кудись. Щось буде". Оце більше. Люди себе спокійно почувають, коли влада на місці, ми на місцях працюємо. А коли якісь переміщення йдуть, вже люди напружуються. Ми переміщувалися від того, щоб нас з мінометів не діставали. Бо вже так дістали, що накрили трохи. Тому ми трохи змістилися в інше приміщення — більш безпечне.

Що відомо

  • Російські окупанти намагалися зруйнувати дамбу в Печенігах на Харківщині, успіху не мали, повідомив 20 вересня Генштаб ЗСУ.
  • Жителів Печенізької громади на Харківщині попередили, як діяти в разі руйнування дамби.
На початок