"Ма, ми обов'язково переможемо". Спогади про загиблого на війні 19-річного нацгвардійця з Вовчанська

"Ма, ми обов'язково переможемо". Спогади про загиблого на війні 19-річного нацгвардійця з Вовчанська

"Ма, ми обов'язково переможемо". Спогади про загиблого на війні 19-річного нацгвардійця з Вовчанська
. Владислав Саморок. Фото надане співрозмовницею

На війні РФ проти України загинув 19-річний житель Вовчанська Владислав Саморок. Владислава посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня.

Чому не сумнівався у перемозі та захищав Україну, Суспільне Харків розказала його мама Наталія Мирошниченко.

Журналіст, спортсмен, військовий

До свого 20-річчя Владислав Саморок не дожив трохи більше ніж місяць — загинув на Луганщині 11 березня. Хлопець служив у Харкові в лавах Національної гвардії за контрактом.

"Він хотів вступити до Академії Нацгвардії, але під час медогляду знайшли дефект у серці. Тому він вирішив служити за контрактом, їздив у зону ООС. Це була його третя ротація", — розповідає мама захисника України.

Владислав Саморок загинув 11 березня на Луганщині під час чергування
Владислав Саморок з мамою. Фото надане співрозмовницею

Наталія згадує: була проти, щоб син став військовим, але Владислав був впевненим у виборі: "Казав, що це його, мовляв, я хочу".

"На мою думку, у нас в місті багато людей, які підтримують російську владу, особливо старшого віку, однак молодше покоління розуміє всю ситуацію, знає, що це неправильно, знає, що ми — Україна, діти виросли патріотами", — пояснює Наталія Мирошниченко.

Він у мене блондином був, очі блакитні

У цивільному житті Владислав захоплювався спортом, пробував себе у журналістиці.

"Він з кращим другом створив групу у соцмережах, брали інтерв'ю у місцевих, під час усіх більш-менш значних подій для нашого невеликого містечка робили репортажі, з усіх нагальних для міста тем ходили до мера. Владу це подобалося. Займався спортом, був легкоатлетом, ходив у спортзал, він був високий і гарний — він у мене блондином був, очі блакитні...", — говорить Наталія.

Переживав за рідних та Вовчанськ в окупації

Прикордонний Вовчанськ окупували у перший день вторгнення РФ в Україну. Усі окупацію Наталія була в рідному місці, виїжджала тільки раз — проститися з сином: Владислава поховали на Алеї Слави на 18-му кладовищі у Харкові: "Дякую Богу, що побачила його, попрощалась".

"Вже сім місяців пройшло, а мені й досі погано, хоч і кажуть, що час лікує. Час нічого не лікує. Якби не молодший син, не знаю, як би я жила", — ділиться тяжкістю втрати Наталія Мирошниченко.

Владислав Саморок з Вовчанська захоплювався журналістикою і спортом
Владислав Саморок з мамою. Фото надане співрозмовницею

Наталія каже: коли Вовчанськ опинився в окупації, Владислав дуже переживав.

"Казав: "Ма, як мені повертатися, якщо, не дай Боже, там Росія залишиться? Що ми робитимемо?". Він взагалі не уявляв, як так може бути. Я все йому розповідала — як авіація літала, як видно було всі ці ракети по Харкову, як танки колонами йшли. Він дуже переживав за Вовчанськ", — каже мати.

Вірив у перемогу

Владислав служив у Луганській області. Українських військових на Луганщині підтримували, згадує розмови з сином Наталія: "Він стільки розповідав, як місцеві казали: "Хлопці, тільки не залишайте нас". Те, що говорять, мовляв, там "сепарські міста" — це неправда. Наших там чекали й досі чекають".

Востаннє з сином Наталія говорила 10 березня.

"Він сказав, що їх перевели в інше місце, вони у надійному сховищі, просив не переживати. Я думаю, що він багато чого мені не казав... О 06:15, як мені сказали, Влад загинув, коли був на чергуванні", — каже Наталія Мирошниченко.

Не я його заспокоювала, а він мене

"Він вірив у перемогу. Не я його заспокоювала, а він мене: "Ма, заспокойся, ми переможемо, нам дадуть зброю. Все буде добре". Як мати, мала його сильніше підтримувати, але саме його підтримка була міцною, хоч він казав, що на війні бувало дуже страшно", — говорить Наталія.

Наразі Наталія виїхала з Вовчанська — через географічну близькість до РФ місто перебуває під обстрілами окупантів. У Харкові відвідує могилу сина: "З нього вийшов би дуже гарний офіцер. І солдат він був відмінний, завжди попереду".

Читайте також

Воїн із Сахновщини втратив ногу на війні: громада об'єдналася, щоб допомогти з протезуванням

На початок