13-річна харківська гімнастка Анастасія Апанасенко виїхала з Харкова після трьох тижнів повномасштабного вторгнення РФ. У Німеччині спортсменка продовжує тренування, допомагає ЗСУ та українським гімнасткам, які постраждали від війни. Про евакуацію, тренування і волонтерство Суспільному розповіли мати гімнастки Валерія і сама Анастасія.
Початок війни: спогади Валерії Гранкіної, мами Анастасії
Початок війни ми з Настею застали у Харкові. Я розповіла Насті про те, що відбувається в нашій країні і попросила її, щоб вона не читала новини, а з усіма питаннями зверталася лише до мене. Було страшно за її психологічний стан.
Усього в нашому будинку перебували 18 людей (з них чотири дитини), три собаки та одна кішка. Я пам'ятаю, як ми стояли біля вікна, пили чай у темряві і раптово почули і потім побачили, як прямо на нас летить ракета. Ми впали на підлогу і поповзли швидко до підвалу. Тоді ми вперше почали думати про те, що настав час їхати з міста.
Ми провели у Харкові три тижні війни, коли почали помічати, що діти уві сні все частіше кричать про літаки і про смерть. А Настя просто відмовлялася виходити із підвалу. Я просила її вийти, просила поспати в ліжку, поки тихо, але вона плакала і не виходила нагору. Тепер ми проводили з нею ночі в підвалі.
Через три тижні після чергового обстрілу, чергових гучних вибухів неподалік нас, нам відключили теле- і радіомовлення. Ми не знали, куди їхати, як їхати і що робити далі. Брати з собою речі чи ні. Та й можливості зібрати речі не було. Пізній вечір, світло включати небезпечно, виїжджаємо завтра вранці. Виїхали ми вже не з 18 людьми, а з 31 людиною та шістьма собаками.
Евакуація з Харкова
Ми виїхали у бік Дніпра. Після п'яти днів перебування у Дніпропетровській області ми вирушили на захід України. Тимчасово ми оселилися там на базі відпочинку, який надавав житло за дуже високу ціну. На тій базі відпочинку Настя займалася гімнастикою онлайн із тренерами збірної України, які організували для дітей такі щоденні тренування. Причому Настя займалася між двома ліжками, не маючи місця на якісь широкі рухи. І найсумнішим було чути, як діти говорять в мікрофон: "Вибачте, у нас стріляють. Потрібно тікати". І відключають камери.
Ми з Настею, моєю племінницею та бабусею вирішили виїжджати за кордон. Ще у Харкові Насті в Instagram писало багато клубів та тренерів з Європи про те, що вони готові її прийняти до свого клубу та навіть знайти місце для життя її родині, аби вона працювала в них. Вирішили їхати до Німеччини, Нюрнберг. Це те місто, куди ми збиралися їхати на змагання у квітні зі своїм клубом.
У Німеччині нас зустріли одразу добре. У перший же день нашого приїзду до Німеччини ми з Настею поїхали на тренування до Нюрнберга. Настя сильно переживала, як все минеться, переживала з приводу нової команди, також з приводу мови. Але так сталося, що в команді на той момент було вже багато дівчат з України, проблем в комунікації не було.
Читайте також: Як українка у центрі Нюрнберга збирає допомогу військовим та цивільним
Змагання з художньої гімнастики у Німеччині
Насті повідомили, що через півтора тижні проводитимуться ті самі міжнародні змагання у Нюрнберзі, на які ми планували потрапити з нашою командою у квітні, до війни. Спочатку Настя злякалася і відмовилася від участі, але пізніше, порадившись із тренером, вирішила, що виступатиме та покаже силу України. Перед нами стояло дві проблеми: відсутність купальника для виступів та довга відсутність тренувань у Насті.
Ми хотіли, щоб Настя виступила у категорії В (слабкої), оскільки відсутність тренувань та стрес сильно позначилися на її фізичній формі, а Україну представляти потрібно було у найкращому вигляді. Але нам не дозволили. Сказали, що її поставлять лише до найсильнішої категорії, і це рішення не обговорюється.
Я знайшла зал для Насті, де два рази на тиждень по 1,5 години Настя могла працювати онлайн зі своїм тренером з України та готуватися до змагань. Також Настя працювала з тренером щодня вдома. А вже у залі на тренуваннях із німецьким клубом просто відпрацьовувала завдання від тренера з України — Аліси Бойко — і надсилала їй відео для перевірки. Сказати, що було складно — нічого не сказати.
Настю викликали на килим для виступу з булавами. Від страху та переживань булави у неї кілька разів не втрималися в руках, за що з Насті знімали велику кількість балів. На нагородження Настя вийшли у своєму чорному купальнику та з прапором України на плечах, а решта дівчаток була у красивих яскравих купальниках. Настя посіла друге місце у найсильнішій категорії і головний кубок змагань від головного спонсора також дістався їй.
Відмова тренерів від занять та травма Насті
Тоді нам здавалося, що у Насті в гімнастиці все буде добре. Але це був початок кінця. З Настею не стали працювати тренери (як і з рештою дівчаток з України). Наші дівчатка працювали на окремому килимі власними силами. А перед наступними змаганнями мені повідомили, що Настя брати участь у змаганнях на території Німеччини більше не буде. Як виявилося (ніхто цього не очікував), вона надто сильна дівчинка… Їй було дозволено просто виступити без оцінок її майстерності. Усі інші діти брали повну участь у змаганнях. Ми відмовилися, бо було боляче та неприємно.
Наступним етапом стала травма Насті, яку вона одержала на тренуванні. Оскільки наші дівчатка займалися без нагляду тренерів, вони знаходили елементи в інтернеті і просто намагалися їх повторити. Настя повторила заборонений Олімпійським комітетом стрибок на коліна. І повторила вона його шість разів... Вона не знала, наскільки цей стрибок травмонебезпечний.
З того дня Настя припинила повноцінні тренування гімнастикою через сильний біль у колінах. Якийсь час вона ще відвідувала тренування в клубі та онлайн-тренування зі своїм українським тренером. Але потім настав момент, коли ми зрозуміли, що потрібно зупинитися та шукати можливість лікування колін.
Після спілкування з німецьким лікарем та обстеженням ми отримали направлення на лікувальну гімнастику, бандаж на одне коліно. Сьогодні Настя їздить на процедури лікування лазером, ультразвуком, кріотерапією, займається з реабілітолом щодня. Настя не може займатися гімнастикою до цього дня. Але покращення вже є. І дуже серйозні. Ну а в німецькому клубі ми більше не перебуваємо.
Повернення до Харкова
Нам дуже важко. Коли у Насті починалася алопеція, я думала, що це має стати її найбільшим випробуванням у житті… Я їй говорила, що попереду у неї щасливе та незвичайне життя. Я й подумати не могла, що їй доведеться пережити ще й війну та пройти через такі труднощі. Думала, що найскладніше у нас позаду. Виявилося, це було лише розігрівом перед страшним…
Щодня Настя говорить про те, що хоче у своє ліжко у Харкові. Що хоче займатись у своєму клубі зі своїм тренером. Що дуже сумує за рідним будинком та Харковом. І можу сказати одне точно: як тільки у Харкові буде безпечно, ми одразу ж повернемося. І допомагатимемо всіма силами відбудовувати і упорядковувати місто.
Допомога українським гімнасткам
Ми збирали гроші, проводили майстер класи з танців (залучаючи успішних танцюристів України), проводили й інші активності для того, щоб мати можливість купити дітям предмети для тренувань з художньої гімнастики та форми. Ми купували та відправляли дітям і по Україні, і за кордон. Навесні ми допомогли 220 дітлахам, а потім перестали вести цей облік, бо кількість дітей росла і росла.
Допомагаємо ми і зараз діткам. Наприклад, нещодавно нам написала листа жінка з Маріуполя з проханням про допомогу її дитині. Почувши її історію, я зрозуміла, що ми повинні допомогти цій сім'ї всіма предметами та одягом. Дитина зовсім маленька, але гімнастику дівчинка встигла полюбити всім серцем. А жодних предметів із дому вони з собою взяти не встигли.
Допомога Збройним силам України
Коли велика хвиля діток, яким потрібна була наша допомога, схлинула, ми з Настею вирішили, що ми маємо сили і ми хочемо допомогти ЗСУ. Ми розуміли, що це не буде величезна допомога, але й мала зараз потрібна нашій країні. Тому ми організували розіграш нової скакалки Насті, яку вона виграла на змаганнях у Нюрнберзі. Потім ми проводили танцювальний майстер-клас на підтримку ЗСУ. Далі організували розіграш того самого чорного купальника Насті, в якому вона виступала після початку війни в Нюрнберзі. Скажу чесно, їй було складно зважитись на цей крок, але вона розуміє, навіщо все це, і знає, що для збирання грошей треба давати людям щось цінне. А цей купальник є дуже великою цінністю для неї. Та й для людей він виявився також цінним. За нього ми змогли зібрати 6000 грн при тому, що внесок на участь становив лише 40 грн.
Наразі Настя проводить тренування для гімнасток України та зарубіжжя для підкачування різних частин тіла. Допомагають нам люди і просто так, надсилаючи гроші, коли бачать зусилля Насті. Наразі ми зібрали вже близько 35 тисяч грн і хочемо передати всю зібрану суму до Благодійного фонду Сергія Притули. Впевнені, там їм знайдуть належне застосування.
У Німеччині Насті, швидше за все, доведеться піти до школи у вересні, але зараз ми вже оформляємо її в українську дистанційну школу. У будь-якому разі я хочу, щоб Настя здобувала нашу українську освіту. Вона набагато сильніша і краща за європейську. Та й повертатися ми плануємо додому.
Спорт під час війни: розповідь гімнастки Анастасії
У Харкові я займалася гімнастикою вже на третій день війни. Я працювала в передпокої нашого будинку, бо там було найбезпечніше місце для занять. Ще займалася зі мною троюрідна сестричка, і ми разом намагалися якось поміститися в цій маленькій кімнаті. З предметами було складно працювати, адже коли вони падали, було всім страшно, бо здавалося, що знову якийсь вибух біля нас. Тож із предметом я не працювала. Мені заборонив дідусь.
У Дніпрі я також займалася онлайн-хореографією. Потім я працювала зі своїм тренером на заході України. Аліса Владиславівна приїхала до нас у готель (вона теж виїхала з Харкова) і проводила тренування. Кімната була дуже маленька, я займалася на підлозі між ліжками.
Коли ми виїхали за кордон, я працювала і онлайн із моїм тренером Алісою, і їздила до зали. І там я теж працювала, доки не стрибнула на свої бідні коліна і не отримала травму. Але і після травм я теж ходила до зали, не так часто, але ходила, і онлайн теж намагалася займатися.
Мені подобається тут жити, але все ж таки на Батьківщині краще. Мені здається це очевидним, тому що там мій будинок і найближчі люди там, усе залишилося там. Звичайно, моє серце теж там.
Мені нескладно допомагати ЗСУ. Допомагати своїй країні та своїм людям, які пережили таку ж історію, як і ми, це має бути на першому місці. Військовим зараз важко. Вони захищають нас і нашу Батьківщину, наші серця. Тому ми зараз намагаємося допомогти всім, чим тільки можемо.
Цілей у мене дуже багато. Хочу у гімнастиці досягти більшого успіху. Зібрати гроші для ЗСУ та допомогти всім, хто потребує нашої допомоги. Усім-усім-усім допомогти. Так щоб взагалі ніхто не залишився без допомоги!
Читайте також
"Ти — така, і ти — найкрутіша": 12-річна гімнастка з Харкова про життя з алопецією. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
Харківський волонтер вирушив у велоподорож Україною на підтримку ЗСУ
Трійнята з Харківщини представлять Україну на чемпіонаті світу з армрестлінгу
"У нас є незламний український дух": харківські синхроністки — про "золото" на Євро-2022
