Жителя Близнюківської громади та військового батальйону "Донбас" Юрія Воронкіна нагородили відзнакою Національної гвардії "За доблесну службу". Цей нагрудний знак отримують військовослужбовці Нацгвардії за досягнення високих показників у службі та бойовій підготовці, особисту мужність та сміливість.
Юрій захищає Україну з 2018 року, повідомляє Східне територіальне об'єднання Нацгвардії. Наразі 45-річний проходить лікування, йому зробили дві операції. Далі — пряма мова.
"До 2019 року ми вже навчилися воювати"
Війна, якою б вона не була, не дозволяє людині бути слабкою, разом з тим розкриваючи її внутрішню сутність. Я майже відразу потрапив на Світлодарську дугу і відчув, що таке та війна, на власній шкурі. Потім були важкі бої в Авдіївці, Мар'їнці, Павлополі, Гранітному тощо. До 2022 року вороги не застосовували авіацію, та й "не мірялися" наші армії такою зброєю, як зараз. Бойові дії тоді й зараз таки відрізняються. До слова, з 2015 року наші війська стали досить потужними та вишколеними. До 2019 року ми вже навчилися воювати.
Так вже вийшло, що воюю я давно, багато чого бачив нехорошого, втрачав друзів. Страшно, коли ти в оточенні, а підтримки немає. Страшно, коли готовий йти в наступ, а зброї немає. Страшно, коли товариш смертельно поранений, а ти не можеш його оживити. Але то все війна, її вибрики. Ми стараємось закріпитися на тому місці, яке нам вказало командування, і не пропустити ворога далі, то знаємо, на що йдемо. Але найстрашніше особисто для мене, людини, яка має дітей і багато родичів, це рідні в окупації чи в полоні. Солдат стає слабким і беззахисним, коли його тил (сім’я) опиняється в небезпеці.
"Рашисти бояться нас, українців"
Бояться, бо ми не боїмося вмирати за рідну землю, і наскільки вистачає фізичних можливостей — ми тримаємося, бо в кожному мотивованому бійці живуть віра і любов. До слова, якщо даєш відпір навіть з одним автоматом чи гранатометом, вони відступають. Коли танки наступають, то історія вже інша. Нами, солдатами Нацгвардії та ЗСУ, дуже добре командують, то просто виконуючи накази, ми досягаємо хороших результатів та ще й зберігаємо своє життя. Я вже казав, ми навчилися здорово воювати й тактичні відходи — це не відступ і не зрада, а збереження армії.
Армії потрібні в першу чергу патріоти. І в цьому випадку добровольці — це більша сила, бо вони підготували себе морально заздалегідь. В армію ці люди йдуть не за грошима, а щоб захищати рідну землю. Контрактника треба навчати, та й добровольця теж, але другі навчаються швидше, вони стають відмінними бійцями, яких не треба спонукати до служби, бо людина вже сама для себе все вирішила.
На війні не можна розслаблятися взагалі. Треба виконувати завдання і доводити все до кінця. У нас невелика група, яку очолює грамотний командир, якого я і мої побратими не можемо підвести. Знаєте, морально до бойових дій підготуватися можна, а ось фізично – ні. Ніколи не знаєш, що тебе очікує в наступну мить і, повірте, не знаєш і своїх фізичних можливостей. Коли виходиш з-під обстрілів, а потім аналізуєш, що відбулося, то розумієш, що твої дії неможливо пояснити.
Стосовно приємностей, то це дитячі малюнки. Я їх бережу, як зіницю ока. Вони завжди зі мною. Коли ми зачіпаємось на позиції на декілька днів, то розвішую на стіні і дивлюсь, від них тепло стає на душі. А коли перебазовуємось, то забираю з собою. А ще я ж "ботанік" і з дитинства обожнюю спостерігати за природою, то радію й маленькому жучку, який між патронами повзає.
"У гніві жінки страшніші, ніж ми"
Жінки на війні — це окрема історія, красива і велична. Жінку не треба мотивувати, в неї генетично закладено бажання захистити тих, кого вона любить. У гніві жінки страшніші, ніж ми і, знаєте, навіть сильніші. Я бачив, як вони воюють, і бачив, як плачуть, і як співають. Це молоді красиві дівчата, які йтимуть на рівні з чоловіками до перемоги. На полі бою не розділяють людей за національністю чи вірою, там ділять патрони.
Думаю, що до кінця літа спаде наступальна фаза, — це очевидно, що пішов перелом на нашу користь. Нам підходить хороша зброя. Без сумніву, перемога буде за Україною, але зараз ми проходимо надважкий період. Коли звіра загнано в куток, він найнебезпечніший. А рашистських звірів ще й дуже багато. Лупашимо їх, лупашимо, а вони лізуть і лізуть. Втім, ми не боїмося орківської орди, воюємо, наближаючи день повної перемоги.
"Народ у Близнюках змінився"
У кінці липня мені виповниться 46 років, і перед війною я вже збирався йти на пенсію. Але що я там буду робити? Та й взагалі, доки не закінчиться війна, немає сенсу про це й думати, бо часу немає.
Тягне додому, звичайно, бо дім — це рідня, діти, це там, де тепло і на тебе чекають завжди. До всього, народ у Близнюках змінився. Люди стали вірити в Україну та її майбутнє, а це дуже важливо. До повномасштабного вторгнення я такої впевненої любові до рідної землі у багатьох земляків не спостерігав.
Читайте також
Прибув на виклик попри поранення та обстріл: історія 19-річного фельдшера з Харківщини
Правнук в'язня концтаборів Ігоря Маліцького з Харкова передав спадок діда на "Байрактари"
Харків'янин прихистив черепах з кабінету біології школи, яку РФ зруйнувала ракетою
