"Олені Святого Миколая" вшосте збираються у похід: це волонтерська ініціатива, яка організовує новорічні свята дітям на лінії розмежування і допомагає здійснювати їхні бажання. Що змінює у підготовці цьогорічних свят коронавірус та чим відрізняються побажання дітей, у програмі "Сьогодні.Головне" розказали координаторка проєкту Євгенія Левінштейн та волонтерка Інна Ачкасова.
У планах — не менше 1,5 тис. подарунків
Торік ви вагалися, чи їхати до дітей, чи влаштовувати свята, щоб не наражати їх на небезпеку, возили маски мішками. Як готуєтеся цього разу?
Євгенія: Минулого року ми вирішили, що не будемо їздити збирати листи, а педагоги чи волонтери нам їх відправлять. Але це забирає у дітей частку свята. Бо коли приїжджаємо, ми робимо якісь майстер-класи, виступи, готуємо їх до того, що вони будуть формулювати свої мрії, думати про них. Для нас це також важлива частина, бо це про мрії, про те, що кожна дитина має право бути почутою, де б вона не жила і щоб не відбувалося. Цього року ми вирішили зробити комбіновано: частково зібрати листи, там, де карантинні обмеження дозволяють, в невеличких школах, населених пунктах.
Чи впливає на ваші рішення той факт, що нинішній штам коронавірусу — Дельта — більш агресивний до дітей?
Інна: Минулого року всі перед виїздом робили собі ПЛР-тести. Зараз наша команда майже вся, ну 80% точно, вакциновані.
Чи є вже розуміння скільки дітей цього року буде у списку?
Євгенія: Ми не маємо морального права, щоб їх було менше ніч торік. А торік їх було 1250 адресних подарунків. І ще десь 500 неадресних. Поки що списку немає. Ми зібрали лише в одному населеному пункті.
Інна: Я чекаю, що в середині листопада мені надішлють школи, де вчителя самі формують ці списки.
Діти розбираються в який бік стріляють
Куди їдете цього року? Чи змінилася географія і кількість місць?
Євгенія: Ми вже кілька років намагаємося не збирати дітей у великих локаціях, а доїхати до маленьких населених пунктів. Там, де мешкає шість, вісім, 12 дітей. Не щоб нам підвозили дітей кудись там, до Майорська, наприклад, а щоб доїхати в Жованку, Пески. Скільки б там дітей не було, і зробити свято на стільки дітей, скільки є. Ось це відчуття, що тебе побачили, ти важливий, це те, що ми хочемо. Ми кілька років не доїжджаємо до Мар’їнки, Красногорівки, там неспокійно. Хочемо наші зв’язки поновити й доїхати туди теж.
Яка динаміка з обстрілами?
Інна: По-різному буває. Іноді їдемо, а нам кажуть, що обстріл, приїжджаємо – вже тихо, їдемо – починає гриміти.
Євгенія: Іноді проводимо свято, а воно гримить і батьки нам кажуть: "Нічого, нічого, це ще далеко. Ми скажемо, якщо буде небезпечно". Навіть діти кажуть: "Це наші, а оце вже по нам". Діти розбираються в який бік стріляють. Для мене це найстрашніше, та побутова тональність, в якій вони це кажуть.
Про що просять діти цього року?
Інна: Листів ще дуже мало. Але хочу собаку там є. Немає таких тваринок, яких ми не возили: і папуги, і хом’ячки, кіт, собака були. Частина дітей просить іграшки, які були модні в великих містах, а до них мода тільки дійшла. Завжди є запит на ляльки LOL.
Євгенія: Вже роки три нам в листах не пишуть "миру", перестали писати. В перші роки писали. Сімейні побажання залишилися, щоб повернувся тато, щоб всі були здорові, а от прохання миру немає.
