Командир взводу розвідки спеціального призначення Вʼячеслав Шимчук з позивним «Дід» воював у складі бригади Нацгвардії «Хартія» та загинув 26 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Липців на Харківщині. У цивільному житті Вʼячеслав був майстром спорту України зі спортивного орієнтування.
Спогадами про полеглого бійця поділились його тренер зі спортивного орієнтування Володимир Бондаренко та подруга Надія Коломієць.
«Відчував наші стосунки як батьківські»
Тренер Вʼячеслава Володимир Бондаренко познайомився з ним, коли хлопцеві було 11 років. Разом із братом Русланом Вʼячеслав прийшов на заняття зі спортивного орієнтування.
«Батька у Руслана та Слави не було, вони прийшли з мамою. А оскільки батька не було, наші стосунки я відчував як батьківські. Вони для мене стали синами. По життю ми так і йшли. Не хочу гучних слів, але це було дуже схоже на те, що я для нього також був як батько», — згадує Володимир Бондаренко.
Вʼячеслав подорослішав, вони з Володимиром стали друзями.
«Я зараз перебуваю на лікуванні в Німеччині, проходжу хіміотерапію. Але коли виїжджав на тиждень-два до Харкова, він завжди був поруч. Коли знав, що я приїжджаю, завжди приходив до мене додому на пів години чи на годину, ми розповідали одне одному все, розмовляли», — згадує Володимир Бондаренко.
Досвід, який Вʼячеслав здобув під час занять, зокрема навички орієнтування на місцевості та витривалість, допоміг йому під час військової служби, каже Володимир.
«Якщо їхали кудись і жили в якомусь іншому місці, то не жили в готелях, а винаймали житло і так само самостійно готували по черзі. Ці навички польового життя дуже схожі на армійське життя. І він казав: "Я готувався до цього, щоб віддати себе і захистити родину та країну. Я до цього готувався все життя"», — згадує Володимир.
Щодо його скромності: такого, щоб він дуже вихвалявся, взагалі не було. Якщо він був присутній на змаганнях, то всі ходили, дивилися і розуміли, що перемога буде за ним однозначно. Це була дуже видатна людина. Як написали в книзі пам'яті Нацгвардії України: «Тренер сказав, що то була людина-робот».
До війська Вʼячеслав пішов на початку повномасштабного вторгнення, тоді йому було 48 років, розповідає Володимир Бондаренко.
«Дуже витривалий такий, мужній був. У нього фізичне навантаження — це було як наркотик, без якого він не міг. До речі, колись він курив, і він кинув, і колись вживав алкоголь, а потім прийняв рішення і повністю перестав вживати алкоголь, не палив. То що я кажу, що людина як робот, розумієте? Він дійсно був найкращий: він сухий, він спортивний, він все вміє, він нічого не боїться», — згадує Володимир Бондаренко.
«Він не міг сидіти спокійно»
Під час сержантських навчань Вʼячеславу пропонували працювати інструктором, проте він відмовився, розповідає його подруга Надія Коломієць.
«Вони побачили, що він класно навчає, розуміє по карті і може це класно пояснити. Але йому здалося, що це буде неправильно, що він буде робити недостатньо. Це був його вибір, він не міг сидіти спокійно. Він хотів увесь час щось робити», — каже Надія.
Він завжди казав, що він думає, йому було взагалі без різниці, що будуть про нього думати. Якщо він знав, що людина робить неправильно, він міг казати в обличчя, і неважливо, якого рангу ця людина: командир чи підлеглий.
Вʼячеслав Шимчук брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. Загинув 26 липня 2024 року поблизу села Липці на Харківщині, у віці 50 років.
«Він загинув під Липцями. Слава був провідником, він якраз заводив групу — мав провести. І наткнулись на засідку», — пригадала Надія Коломієць.
Ми його забрали з моргу, приїхали, його чекав підрозділ і командир Оболєнський. Коли дістали труну з машини, йшов дощ. Дощ ішов майже до того, як опустили труну, і потім вийшло сонце. Це взагалі вийшло настільки потужно, що я жалкувала, що це не зняла.
В'ячеславу Шимчуку посмертно присвоїли звання Героя України з орденом «Золота зірка».
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
