21-річна рятувальниця Олександра Щебілова проходить лікування після важкого поранення, отриманого внаслідок російського ракетного удару по Харкову 15 червня. Унаслідок повторної атаки, що сталася під час ліквідації наслідків попереднього обстрілу, вона втратила руку. Внаслідок цього ракетного удару загинули працівник міського департаменту надзвичайних ситуацій та четверо рятувальників, ще один рятувальник помер у лікарні за кілька днів.
Нині дівчина відновлюється після операцій і готується до реабілітації, зокрема планує повернутися до спорту та походів у гори, розповіла Олександра Суспільне Харків.
"Я встала, дивлюся — руки вже немає"
Олександра разом із побратимами працювала на місці російського удару по цивільному підприємству в ніч на 15 червня, коли окупанти завдали повторної атаки за кілька годин після першої. Дівчина каже, від загиблих рятувальників була приблизно в 10 метрах.
"Ми були в метрах 400–500 від підприємства, ми відійшли на безпечну зону. Ігор каже — це мій напарник був — каже: «Сашо, давай ляжемо». І ми лягаємо, і в цей момент вибухає ракета біля нас", — згадує дівчина.
Я встала, дивлюся — руки вже немає. Я вибігаю, воно все так — жовтий туман якийсь був. Я вибігаю на дорогу, там стояла машина на гідранті наша. Я думала, щоб мені хтось турнікет вдів, бо я не могла вдіти", — згадує Олександра.
Поранену Олександру відвіз до лікарні власник пошкодженого підприємства, який перебував з нею на місці пожежі. Рятувальниця встигла зателефонувати додому рідним та викликати швидку.
"Я татові подзвонила, а після того я вже потрапила сюди. Там, на підприємстві, дзвонила татові, потім приїхала сюди, відправила йому голосове в Telegram, адресу. І все, я вже далі на операції була. Після операції я вже його і побачила. Були на адреналіні, треба було діяти швидко, щоб без втрати крові сильної", — згадує дівчина.
Телефон був увесь в крові, але то нічого страшного було. Цей же, тачпад — відбиток пальця був-то від правої руки. Я давай ключ на телефоні лівою рукою — ледь-ледь намалювала.
Як проходить лікування рятувальниці в Харкові
Лікуватися Олександрі допомагає мати Ольга Савицька. Жінка каже, що рятувальницею донька хотіла стати ще з дитинства. 24 квітня 2026 року дівчина тільки закінчила Національний університет цивільного захисту України за спеціальністю “Пожежна безпека”, її призначили офіцером-рятувальником громади.
Матері не було в Харкові, коли Олександра дістала поранення. "Я була з меншим на відпочинку у Львівській області. Це мені чоловік подзвонив о четвертій ранку. Звичайно, це був холодний піт, я не могла… Я думала, що вона просто поранена", — розповідає Ольга.
Дівчина постійно тримає біля себе м'які іграшки — подарунки від співробітниці та піротехніків.
"Подарували Мішку хлопці-піротехніки. Вони приїжджають до мене майже кожного дня. А цього зайця подарувала Поліна з моєї роботи. Вона сказала: «Хай він тебе лікує». Я так лягаю, пригладжую його на ніч, і все. Він мене заспокоює. Трохи вже в зеленці, але нічого", — говорить Олександра.
Поранення загоюються, дівчину незабаром планують відправити на реабілітацію, говорить головний лікар Руслан Врагов.
"Олександру доправили до лікарні у важкому стані — у неї була важка травма руки. На жаль, не вдалося зберегти, і довелося ампутувати. Але на зараз її стан стабільний, вона в палаті загального перебування, добре себе почуває. Також нормально проходить період загоєння рани, і ми плануємо вже незабаром її відправити на подальший етап евакуації з приводу реабілітації і подальших дій з її лікування руки і протезування", — каже лікар.
Це такий довгий процес. Спочатку треба, щоб загоїлася рана, сформувалася культя. А потім вже будуть процеси за медичними показами, але десь це приблизно протягом місяця-півтора, я думаю, вона зможе, і вже буде мати повноцінний протез, який допоможе їй надалі жити і повністю активізуватися і виконувати всі функції.
Стан дівчини ближчий до задовільного, говорить лікар. За його словами, Олександра вже пересувається коридорами, вона активна, медичні показники та аналізи у неї в нормі.
"Вона з перших хвилин перебування у нашій лікарні ніколи не падала духом, і, я думаю, що це також запорука її швидкого одужання і реабілітації, вона думає про майбутнє. В неї є дуже багато планів, я думаю, що всі вони реалізуються, тому ми впевнені в Олександрі, що в неї все буде гаразд, що вона зможе відновитися найшвидшим чином", — говорить лікар.
"Я через руку навіть не плакала — я плакала від того, скільки людей написали"
Олександра каже, впродовж реабілітації хоче займатися спортом та ходити в гори. Після відновлення планує повернутися на службу.
"Я люблю ходити в гори. Сподіваюся, зберу всю абетку гір. Я собі давно ще малювала маршрут через базу "Заросляк", на "Несамовите", і потім по хребту на "Шпиці" зійти. Я б так хотіла. Дуже багато є місць, які треба обійти, але це все не за один раз", — говорить дівчина.
Я себе почуваю нормально. Я налаштована позитивно. Я через руку навіть не плакала — я плакала від того, скільки людей написали, від підтримки, від їхніх повідомлень, а через руку я не плакала. Я навіть ще дзвонила родичам своїм, знайомим, близьким. Кажу: не плачте, все нормально.
Я не відчуваю, що в мене немає руки, я розумію, що треба рухатися далі. Кажу: дякую, що ми взагалі залишилися живими, а не залишилися, як ті хлопці. Кажу, дякую, що ми живі, і треба рухатися просто далі. Сенсу плакати немає. Тим більше, ми вдвох молоді (про побратима — ред.), в нього так само є своя сім’я, в мене так само є майбутнє своє. І нам треба рухатися просто далі, нам треба годувати свою сім’ю, нам треба піднімати себе. Мені дуже шкода наших предків, які просто гинули, гинули, гинули. І зараз нам просто здатися — це буде дуже неправильно.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
