Вишиванки, які вдалося зберегти під час окупації, 21 травня вдягнули на свято жителі міста Ізюма на Харківщині. На вишиванкову ходу зібралися близько ста людей, вони пройшли від центральної площі до міського парку.
Як пройшов День вишиванки в Ізюмі та що це свято значить для жителів району — у матеріалі Суспільне Харків.
"Це свято дуже згуртовує"
Двадцятирічний ювілей Дня вишиванки в Ізюмі відбувся в центральному парку, розповів начальник Ізюмської міської військової адміністрації Сергій Федченко.
"Сьогодні всі організації та небайдужі люди зібралися у центральному парку, аби відзначити це свято. Діти у нас вишивали великі мапи України, був музичний супровід, також було багато діточок, які прийшли теж подивитися на це свято. І я думаю, що це якраз дуже потрібно, щоб у них прищеплювалась любов до таких національних свят", — говорить Федченко.
День вишиванки набуває публічних обертів, і до нього дуже позитивно ставляться. Це свято подобається дітям, подобається дорослим. Навіть сьогодні було дуже багато людей літнього віку, які навіть і не у вишиванках, але прийшли теж підтримати це свято. Це свято дуже згуртовує, я впевнений у цьому.
Мапу вишивали представники всіх шкіл Ізюмської громади, і кожна зі шкіл вишивала на ній одну з областей, говорить Федченко. Каже, на цю роботу їм знадобилося понад два місяці.
"Ми вирішили, де ми її повісимо. Спочатку діти попрохали повісити її у моєму кабінеті. А там, може, передамо її до нашого міського музею. Можливо, вона буде зберігатися там", — розповів очільник МВА.
Журналіст видання "Обрії Ізюмщини" Микола Калюжний каже, раніше святкували по трудових колективах, в які він ходив як представник редакції. Там влаштовували виставки, демонстрували не лише вишиті сорочки, а й рушники, світлини.
"Питання в тому, що це традиція. Це велика традиція для міста Ізюма. Коли почалася ця вся святковість — ми теж долучилися, як одна із цяточок великої України. Ми тут постійно, регулярно, і до великої війни — особливо це було на пішохідному містку, в центральному парку, на площах — це все проводили. А коли почалася широкомасштабна війна, звісно, ми намагаємося більш локально проводити свята", — каже Калюжний.
У самого ж Миколи Калюжного чотири вишиванки. Чоловік каже, зміг зберегти їх під час окупації.
"Одну вишиванку подарував колектив мені на 60-річчя, другу мені купила дружина, третю вишиванку я придбав у крамниці. Усі вишиванки у мене були вдома. Вони були в центрі міста. Тоді ж агресори особливо не церемонилися з людьми, які були національного такого відчуття. І ми намагалися вишиванки не ставити на показ. Одну вишиванку я брав із собою у підвал, де ми перебували біля церкви, вона називається Христовоздвиженський храм. Там я перебував під час окупації, ми ховалися там від оцих бомбардувань, від пострілів", — розповів журналіст.
Я вважаю, що Ізюм став патріотичним — патріотичним у тому плані, що ми відчули силу оцього народу. Якщо окупація — це була страшна така, знаєте, — це як ходіння по тонкому льоду: ми завжди боялися, ходили й озиралися, тому що це була окупація. А коли вже росіян звідси прогнали і ми вже відчули силу в собі, я вважаю, що люди вірять, що все-таки перемога буде за нами. Ну, не може бути по-іншому!
Світлана Дементьєва прийшла на День вишиванки в сорочці, якій вже 80 років. Каже, вдягає її лише на свята.
"Я зараз у вишиванці, у якої дуже багата історія — це вишиванка моєї мами. Вишивала їй її матуся — ще у підлітковому віці моя мама була. Цій вишиванці дуже багато років. Я пишаюся, що я зберегла цю історію. У мене є ще весь костюм: із плахтою, із жупаном, які вишивала моя прабабуся. І у мене ще у валізі зберігається повний наряд, мій, який вишивала бабуся моя мені у три роки", — розповіла жителька Ізюма.
На світлому, на білому — вона біла-біла — а на ній ось такі гарні вишиті узори. Бабуся сама й шила цю сорочку.
"Ми повернемося й будемо відбудовувати рідний край"
Жителі Борової також прийшли на святкування Дня вишиванки в Ізюмі. Начальник Борівської селищної військової адміністрації Олександр Тертишний каже, у рідному селищі святкували востаннє у 2023 році біля музичної школи у парку.
"Наші люди тут. Ми взяли участь у цьому заході, адже вишиванка — це не просто сорочка, це не просто одяг. Це генетичний код нашої нації. Це символ об’єднання, символ сили, могутності нашого духу українського", — говорить Тертишний.
Я виріс за п'ять кілометрів від Борової, у селі Новоплатонівці. То моя рідна земля. На жаль, зараз там надзвичайно складна ситуація. У селі залишилися чотири людини, воно дуже зруйноване. Але це свято — це символ української нації: так, як мова, як пісня наша, так і вишиванка.
Ми всі, борівчани, у кого така ситуація, відчуваємо біль за те, що люди жили там, працювали, виховували своїх дітей, але така біда прийшла. Ворог плюндрує нашу землю своїм брудним чоботом. Ми сподіваємося на те, що буде добре. Ми віримо у наші Збройні сили. Ось я тут з багатьма людьми говорив — ми повернемося й будемо відбудовувати рідний край.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
