Володимир Косолапов — родом з міста Щастя, що на Луганщині. На війну пішов у 2014 році — визволяв рідні землі від російської окупації у складі батальйону "Айдар". Відтоді його бойовий шлях тривав майже вісім років, допоки Володимира Косолапова на фронті не поранили. Зараз ветеран розвиває власну справу в Івано-Франківську — займається обробкою деревини.
Як Володимиру Косолапову вдалося соціалізуватися та розпочати бізнес у чужому місті, читайте в матеріалі Суспільного.
Адаптація до мирного життя
Невелику майстерню з деревообробки Володимир Косолапов облаштував в одному з підвальних приміщень Івано-Франківська. Саме тут, у запилених від розрізання деревини стінах, ветеран проводить більшу частину свого часу.
"Коли я зайшов у це приміщення, тут нічого не було. Зі стін текла вода, її було по коліна. Я фарбував стіни, підлогу робив, потрохи — гідроізоляцію. Власники приміщення повністю сприяють, ставляться до мене ідеально", — розповідає Володимир Косолапов.
Першими виробами, які змайстрував ветеран, були ліжка для дітей та обідній стіл. Чоловік каже: робив їх довго, адже навичок роботи з деревом не мав.
"Для мене це була певним чином адаптація до мирного життя. Я прокидався зранку та йшов сюди пішки — живу недалеко. Замикався у цьому підвалі, надягав навушники, вмикав музику і щось стругав, шліфував. Слава Богу, поряд зі мною — дружина, тато, всі мене підтримували", — говорить Володимир Косолапов.
Разом з батьком воював у батальйоні "Айдар"
Деревообробну майстерню Володимир Косолапов відкрив за рік до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. До 2014 року чоловік працював далекобійником. З 2014 вже був на фронті — разом з батьком захищав і звільняв рідне місто Щастя.
"Завжди був налаштований, що я — українець, живу в Україні, значить це — моя держава, а не якась там Росія. У 2014 році "Айдар" стояв у місті Щастя. Мій тато — інвалід війни II групи. Ми разом воювали в цьому батальйоні", — каже Володимир Косолапов.
У 2015 році він демобілізувався з "Айдару". Приїхав жити до дружини та дітей в Івано-Франківськ. Сім'я орендувала невеликий будинок. Роботи не було, грошей теж. Якось друзі з батальйону подзвонили й кажуть: "Та не займайся дурницями, підписуй контракт і давай до нас".
Володимир Косолапов підписав контракт 28 квітня 2016 року і вдруге пішов служити. Його скерували у 8 полк спеціального призначення. Наприкінці 2020 року він знову звільнився.
"Ти що, воїне, війну проспав?"
У цивільному житті Володимир Косолапов встиг пожити трохи більше як рік. Потім почалася повномасштабна війна.
"24 лютого о 6:00 дзвонить мені товариш з Франківська і питає: "Ти що, воїне, війну проспав?" Ну і все. Коли я у 2020 році звільнився з армії, у мене була військова сумка з берцями, штанами, кросівками — все, що треба. Вона стояла на балконі. Я взяв її й пішов у військкомат", — розповідає ветеран.
Під час повномасштабного вторгнення Володимир Косолапов служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Під позивним Буря керував БпЛА. Спочатку служив біля білоруського кордону, потім — поблизу Чорнобиля, а згодом — на Донеччині. У травні 2023 року неподалік Бахмута військовослужбовця поранили.
"Ми приїхали, розклали апарат, злетіли, втратили зв'язок, втратили апарат — РЕБами заглушило. Мали його знайти, забрати й відремонтувати. Походили, пошукали, нічого не знайшли. Стояли біля машини, і в цей момент прилетіла перша міна. Я кажу побратимам: "Стрибайте в машину та їдьте — на мосту зустрінемося". Ну вони й поїхали. Ми пішли до другої машини, не бігли, не квапилися, і така безпечність нас покарала — прилетіла друга міна. Мене зачепило в стопу. Я кажу: "Хлопці, все, приплили". Ми стрибнули в авто, їдемо, і на місце, де була автівка, прилетіла ще одна міна", — пригадує Володимир Косолапов.
"Немає у Щасті щастя"
Після місяців лікування та реабілітації травма загоїлася. Володимир повернувся у майстерню. Виграв кілька грантів, закупив п'ять верстатів і продовжив розвивати власну справу.
"Наразі в мене є два працівники. Один з них — дівчина, яка є бухгалтеркою і менеджеркою. А ще є побратим, з яким ми разом служили у батальйоні "Айдар" і у 8 полку. Я його взяв до себе на роботу", — говорить Володимир Косолапов.
У Володимира — троє дітей. Молодший син навчається у Львівському ліцеї імені Героїв Крут. Дочка — на Тернопільщині, у ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Повертатися на Луганщину чоловік не планує, допоки рідне місто перебуває в окупації.
"Немає у Щасті щастя. Звідки воно може бути, коли там — Російська Федерація? Навіть думки про те, що воно якось закінчиться і завтра ми зможемо повернутися в рідне місто, немає", — говорить чоловік.
Володимир Косолапов каже: життя в Івано-Франківську йому до вподоби. Тут й планує розвивати власну справу. А всім ветеранам радить ніколи не зневірюватися у своїх силах.
"Найперше — хлопці починають шкодувати самих себе: вони нікому не потрібні, десь хтось не таке слово їм сказав, десь ще щось. І починають жалітися, що вони якісь не такі. Ми — не такі, ми — кращі! І з таким баченням треба далі йти по життю, робити щось, щоб покращити себе. Держава має купу інструментів, щоб влаштувати життя ветеранам, треба цим займатися", — додає Володимир Косолапов.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
