На Прикарпатті є 60 сіл, у яких живуть менш ніж по сотні людей. У селищах Вигода та Стефанівка Івано-Франківського району перед повномасштабним вторгненням РФ в Україну не мешкала жодна людина. Населення в селах області з 2001 року по 2022 зменшилося на понад 67 тисяч. Водночас на Івано-Франківщині зʼявилася тенденція, коли люди з великих міст оселяються у селах.
Суспільне відвідало Березівку Рогатинської громади, де мешкають 30 людей, де немає школи, магазину, а виїхати із села можна раз на тиждень. А також відвідали подружжя Інни та Едуарда Чудайкіних, які виїхали з Києва, купили сторічну гуцульську хату та оселилися на Косівщині.
Суспільне поговорило з експертами Національного інституту стратегічних досліджень та представниками громадської організації "Інститут громадянського суспільства" про те, чому люди виїжджають із сіл та міст та яке майбутнє українського села.
Без магазину та аптеки, зате з газом та худобою. Як живуть люди в Березівці
У Березівці Рогатинської громади зареєстровані 63 людини, але насправді живуть 30. Більшість із них — пенсіонери, розповів староста Конюшківського округу, до якого належить село, Володимир Пастернак.
Колись у Березівці були школа, медпункт, магазин, клуб та бібліотека. Зараз це — закинуті будівлі, в яких ніхто не працює. Продукти декілька разів на тиждень привозять автомобілями. І один раз на тиждень в село приїжджає сімейний лікар.
У Березівку не курсує громадський транспорт, є лише соціальний автобус, яким раз на тиждень можна добратися до Рогатина.
Ним іноді користується місцева жителька Марія Захар. У березні 1970 року вона приїхала у село працювати фельдшеркою. Там вийшла заміж і з того часу живе в Березівці. Зараз жінка на пенсії й мешкає сама. У 2020 помер її чоловік.
"Я не думала виїжджати, бо в мене чоловік похований тут. Мій син живе в Англії. Сусід мені казав: "Я на вашому місці вже був би в Англії". А я відповідаю: моя Англія там, коло діда, на кладовищі, і все. Таке життя моє. Сумно, без чоловіка дуже сумно, мала дуже доброго чоловіка. Але що зробити, так сталося", — каже Марія Захар.
Продукти жінці привозить другий син, а якщо потрібно, вона сідає в соціальний автобус і їде в Рогатин. Там і бере ліки для себе. Зі своїми медиками спілкується телефоном. А оскільки працювала фельдшеркою, то часто допомагає і місцевим.
Свою хату, розповідає жінка, опалює газом, має також і буржуйку. Дрова для неї закуповують діти.
В Марії Захар є собака Пікус, кіт, кури та качки.
"Я сама собі раду даю. Щось хочу робити трошки, бо знаєте, як то сьогодні дорого. Я маю два онуки, і коли бабуся передає качку, когутика, то є не то, що в магазині купив", — розповідає жінка.
Місцевий житель Степан Шумський каже, що в селі було 90 хат. Зараз заселені 15, решта — пустують. Чоловікові — 63 роки. Він народився і живе в Березівці. Там вирощує сою, пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Також в нього є ферма.
"Тримаю свиней, худобу. В селі є газ, от воду не провели, а так нормально, можна жити. Сюди приїздять автокрамниці, привозять усе. Хліб тут возять три автівки. Люди старші всі купують тут, хто не може йти, а я собі можу поїхати в супермаркет чи в Бурштин, бо є автомобіль", — розповідає Степан Шумський.
Окрім свого будинку, чоловік опікується й сусіднім. Три роки тому подружжя, яке жило в хаті, померло, тож вона пустує. Родичі хочуть продати будинок, однак покупців поки немає. Щоб ніхто з чужих не заходив на подвірʼя, чоловік "поселив" там свого собаку.
Біля помешкання Степана Шумського порожні пʼять хат. В одній із них розікрали все, навіть підлогу в маленькій кімнаті, вимикачі та розетки. У великій кімнаті залишилися лише дві ікони.
У 30-х роках ХХ століття на території Березівки та Йосипівки працювало підприємство з видобутку торфу. Про це розповів староста Конюшківського округу Володимир Пастернак. З його слів, воно було досить великим і потужним. На підприємстві працювали багато людей. В 90-х роках минулого століття його закрили, тож, шукаючи нову роботу, люди покидали ці села.
Чому люди залишають села
Щоб зрозуміти, наскільки зменшилася кількість людей у селах, Суспільне звернулося до Головного управління статистики в Івано-Франківській області. У відповіді на інформаційний запит повідомили, що станом на 2001 рік в області проживали 1 мільйон 409 тисяч 760 жителів. З них у селах — 816 тисяч 765. А вже станом на січень 2022 року в селах Франківщини мешкали 749 тисяч 252 людини.
Виїзд людей із сіл почався приблизно 50 років тому. Причин, чому люди покидають села, є декілька. Насамперед — це відсутність робочих місць, інфраструктури, якісних медичних та освітніх послуг, відірваність від культурного життя, розповідає директор з питань науки та розвитку "Інституту громадянського суспільства" Анатолій Ткачук.
"Села скорочуються, бо скорочується кількість населення. У нас дуже мало народжується дітей, а старших людей значно більше, ніж молодших. Переїжджають у місто і через пошук соціалізації, можливість познайомитися, одружитися", — пояснює Анатолій Ткачук.
Така тенденція є не лише в Україні, каже керівник центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень В'ячеслав Потапенко.
"Я в Румунії бачив закинуті хати й у Литві бачив закинуті хутори. Тобто це — загальний тренд. Навіть європейські програми не завжди допомагають, тому що молодь дуже часто хоче виїхати", — розповідає В'ячеслав Потапенко.
Невеликі села, які віддалені від міст та в яких декілька десятків жителів і більшість із них — пенсіонери, майже неможливо врятувати, говорить директор з питань науки та розвитку громадської організації "Інститут громадянського суспільства" Анатолій Ткачук.
"Ми провели в багатьох громадах дослідження і визначили статево-вікові піраміди в населених пунктах. Ну і є там населений пункт, де в категорії 70+ є 150 жителів, а в категорії від 0 до 15 років — п'ятеро людей. Тобто ніякої перспективи немає, хіба, наприклад, умовно відкрити військову частину, розмістити там в'язницю, ну щось таке, що можна зовні привезти й туди поставити, іншого варіанту самовідновлення там просто немає", — пояснює Анатолій Ткачук.
Покинули Київ, відновили сторічну гуцульську хату й оселилися на Косівщині
Попри тенденцію до зменшення кількості людей у селах, зʼявилася інша тенденція: коли люди з великих міст переїжджають в маленькі містечка та села. Керівник центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень В'ячеслав Потапенко каже, що таких людей небагато, але вони є. Приблизно — 10-20%. На таку міграцію зокрема вплинула і війна.
Інна та Едуард Чудайкіни переїхали з Києва у село Річка Косівського району в 2022 році. В квітні вони придбали там гектар землі разом із сторічною гуцульською хатою, літньою кухнею, стайнею та оборогом.
Після покупки дому подружжя почало його відновлювати. Замінили вікна, веранду, сходи, всередині пофарбували стіни, оновили меблі, повністю поміняли систему електричних проводів, систему водопостачання та водовідведення. З горища, яке було складом старих речей, зробили місце для відпочинку та зустрічей з друзями.
Довелося покращити й дорогу, яка веде високо в гори до помешкання.
Багато автентичних речей подружжя залишило в будинку. Зокрема старий дах із гонти, піч, креденс, гуцульські скрині, які служать приліжковою тумбою та шафою, стіл у спальні. Попри старовинні речі, в хаті є вся необхідна техніка: посудомийка, плита, мікрохвильова піч, холодильник.
На території подвір'я облаштували сонячну електростанцію, місце з кріслами, щоб збиратися навколо вогнища, а також терасу, яка "висить" над прірвою.
Хата Чудайкіних розташована на горбі, а внизу біля потічка поставили чан. Зараз подружжя переробляє стайню та оборіг, щоб облаштувати там майстерню та кабінет для Едуарда.
"Я — CEO невеличкої компанії. Ми впроваджуємо системи для керування підприємствами. Тому я маю можливість працювати віддалено. Я цим займався і в Києві, і так само я можу займатися і тут. Он стоїть Starlink. Єдине, що мені потрібно, — це електрика та інтернет", — розповідає Едуард.
На обійсті Чудайкіних є гостьовий будинок. Його зробили в приміщенні літньої кухні. Там зазвичай зупиняються їхні родичі, друзі, знайомі, а віднедавна господарі почали здавати будиночок всім охочим.
Чудайкіни проводять вечори поезії, кінопокази, майстер-класи, чаювання, ретрити. Заходи відвідують і гості з інших міст, і місцеві — переважно сімʼї, які також переїхали з міста в села.
Директор з питань науки та розвитку громадської організації "Інститут громадянського суспільства" Анатолій Ткачук розповідає, що переселення людей з міст в села поширене і в країнах Європи: Франції, Нідерландах, Данії, Німеччині та Польщі. Це — переважно молоді люди, які мають пасивний дохід чи можливість працювати дистанційно.
"До прикладу, я живу за 14 кілометрів від Києва. Влітку, коли в Києві 36°, бути в місті нереально. Інша справа — вийти в сад. Посидів у саду, щось зробив — зовсім інший рівень комфорту. Так, це потребує більше зайнятості, тому що за будинком, за садом треба доглядати, але це створює психологічний комфорт і дає змогу зробити значно більше інтелектуальної роботи", — пояснює експерт.
Майбутнє українського села
Для того, щоб села в Україні не занепадали й змогли розвиватися, людям потрібно освоювати нові професії та шукати способи заробітку. Наприклад, працювати в креативних індустріях, створювати крафтові виробництва, органічні ферми чи запроваджувати зелений туризм.
Також брати участь в грантових програмах Європейського Союзу, що допомагають розвивати сільські території. Керівник центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Вʼячеслав Потапенко розповідає, що багато учасників цих програм є на Закарпатті. Вони розвивають локальне виробництво, туризм, сироваріння та виноробство.
З його слів, допомогти у розвитку сільським територіям може вступ до Європейського Союзу та мир.
"ЄС дуже займається цими сільськими територіями. Вони там займають 83%. Там живуть десь 180 мільйонів населення. Ледь не половина бюджету Євросоюзу через різні фонди спрямовується на інвестиції сільським територіям. Коли ми зможемо досягти сталого миру та отримати доступ хоча б частково до європейських фондів, що займаються сільськими територіями, то зможемо отримати від них і технологію, методологічну допомогу та гроші на їхній розвиток. Все інше буде розвиватися природним шляхом", — пояснює Вʼячеслав Потапенко.
З його слів, повернутися до такого життя, яке було в селах 25 років тому, вже неможливо.
"Буде така більш хаотична історія, як у місті. Хтось приїжджатиме, хтось буде виїжджати, і ми таке село, як було раніше, не відновимо. Це зрозуміло. Але село може заселятися завдяки різним можливостям", — говорить Вʼячеслав Потапенко.
Він каже: можна вивчати досвід Великої Британії, де 100 років тому люди в селах вже не займалися сільським господарством.
"У їхніх селах живуть люди, які можуть собі дозволити не ходити кожен день на роботу. Вони ще тоді побудували мережу залізниці так, щоб до кожної хати відстань була не більше однієї милі. Зараз весь світ йде поступово за цією схемою. І воно не добре і не погано. Я думаю, що всі села не збережуться, особливо в зоні бойових дій, обстрілів, поблизу російського кордону. На жаль, у степовій зоні з цим будуть величезні проблеми. А щодо інших, я думаю, що ці хати знайдуть нових господарів, які будуть займатися чимось іншим, і життя продовжиться в якійсь новій формі", — підсумовує Вʼячеслав Потапенко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
